8. Групове мислення

Ще одне групове явище, яке ми маємо розглянути - це групове мислення (groupthіnk). Цим терміном соціальний психолог Ірвінг Дженіс (Іrvіng Janіs) запропонував позначати той процес прийняття рішень, що відбувається у таких міцно згуртованих групах, у яких їх члени настільки сконцентровані на зміцненні групового консенсусу, що придушують критичне мислення. Це явище Ірвінг Дженіс ілюстрував прикладом прийняття рішення адміністрацією Кеннеді про вторгнення на Кубу у Затоці Свиней (Bay of Pіgs) у 1961 році. Пізніше, аналізуючи негативні наслідки цієї акції (посилення влади Кастро, консолідація відносин між Гаваною та Москвою, розміщення на Кубі радянських ядерних ракет та інше), Джон Кеннеді запитував: “Як ми могли бути такими дурними?” Тому, що президент та його радники не тільки недооцінили армію Кастро, але вони виявилися навіть не спроможними розшукати у багатьох інстанціях відповідну інформацію, яка реально була у США (Афганістан, 1979).

В умовах групового мислення члени групи поділяють ілюзію невразливості своєї логіки, що веде до надупевненості і готовності ризикувати без достатніх підстав. Співучасники групового мислення беззастережно вірять у внутрішню правоту своєї справи, у випадку з адміністрацією Кеннеді - у необхідність скинути силою режим Кастро.

У ситуації групового мислення члени групи вимагають згоди, і застосовують тиск на тих, хто висловлює якийсь сумнів щодо запропонованого напрямку дій. Вони не схвалюють розходження у думках і практикують самоцензуру (self-censorshіp). Пізніше з’ясувалося, що державний секретар (Dean Rusk) і міністр оборони (Robert McNamara) зовсім по-різному розуміли план вторгнення, хоча брали участь у тих самих засіданнях.

Проаналізувавши 19 головних міжнародних криз за 35 років після Другої світової війни Ірвінг Дженіс прийшов до висновку, що у 37 відсотках ситуацій адміністрація США демонструвала у значній мірі прояви групового мислення.

Групове мислення зустрічається також у інших галузях соціального життя, особливо у корпораціях та інших великих організаціях.

9. Груповий конформізм

Дослідження групового мислення засвідчили наявність у групах потужного соціального тиску, що породжує конформізм (conformіty, дослівно – “відповідність”). Хоча цей тиск якісно впливає на поведінку людей, вони часто навіть не підозрюють про це.

У дослідженнях Музафера Шеріфа 1930-х років вплив групи на особисте сприйняття був показаний на прикладі оптичної ілюзії. Суть цих досліджень така. Коли люди дивляться на маленьку нерухому пляму світла у темній кімнаті, вони сприймають її як таку, що рухається хаотично у різних напрямках. При цьому, уявлення різних людей про те, наскільки далеко пляма відхиляється, різні. Шеріф протестував різних людей поодинці і зафіксував їх свідчення. Потім він зібрав в одну групу тих людей, чиї свідчення найбільше відрізнялися один від одного. Він попросив їх знову подивитися на світлову пляму і голосно розповісти, що вони бачать. За таких умов сприйняття людей наближалося до групового усередненого. Пізніше, знову на самоті, вони вже не поверталися до свого попереднього бачення і продовжували притримуватися стандарту групи. Цікаво, що більшість з них стверджували, що прийшли до такого висновку самостійно, і група не мала на них ніякого впливу.

З іншого боку, явище конформізму досліджував Соломон Еш (Solomon Asch). Він пропонував студентам, що брали участь у експериментах, визначати лінії однакової довжини на двох зображеннях. Він просив членів групи з дев’яти осіб говорити вголос, які лінії вони вважають однаковими. Однак, всі члени експериментальної групи, крім одного, були помічниками Еша і свідомо давали наперед домовлену неправильну відповідь. І хоча правильна відповідь була очевидною, майже третина відповідей піддослідних повторювала ту неправильну відповідь, яку давала більшість групи. У цих випадках піддослідні всупереч тому, що бачили, погоджувалися з твердженнями більшості членів групи. Таке погодження і отримало назву конформізму, а відповідна схильність індивіда - назву конформності.

Пізніше інтерв’ю з піддослідними показали, що тільки деякі з них сприймали вибір більшості як правильний. Більшість не вважали цей вибір правильним, але не хотіли відрізнятися. Такі експерименти наочно довели здатність групи викликати конформну поведінку.