3. Етнічні групи

Групи, що ідентифікуються головним чином за культуральними підставами - за мовою, народними звичаями, одягом, жестикулюванням, манерами, - отримали назву етнічних груп.

Із соціологічної точки зору, етнічна група - це категорія людей, соціальна відмінність яких є результатом культурної спадщини, яку вони поділяють.

В Україні на початку 1989 року (на час останнього перепису), за офіційними даними, мешкали: 72,6 відсотків українців і 22 відсотки росіян. Євреї і білоруси складали близько 0,9 відсотка, молдавани - близько 0,6 відсотка, болгари і поляки - близько 0,5 відсотка, інші - менш ніж пів відсотка. Серед останніх найбільш - угорців, румун, греків, татарів, вірменів, циган, кримських татар, німців, гагаузів і ще багато інших.

Але треба зауважити, що це спрощене зображення етнічного складу України. Справа в тому, що офіційна статистика зовсім не бере до уваги людей, що належать до міксантів, тобто до людей, що є нащадками двох або більше етнічних груп.

За даними репрезентативного опитування дорослого населення України, що було проведене у листопаді 1991 року Київським міжнародним інститутом соціології разом з дослідницьким інститутом Радіо Свобода, вважали себе належними тільки до однієї національності лише 76 відсотків опитаних, в тому числі до українців - 61 відсоток (а не 73%), а до росіян - 12 відсотків (а не 22 %).

Частка міксантів серед населення в основному визначається часткою міжетнічних шлюбів, а їх в Україні наприкінці 1980-х років було близько 30 відсотків.

Дуже часто, як показують дослідження, етнічні групи відчувають почуття своєї єдності їх члени вірять, що вони мають спільне походження. Це переконання нерідко злите з глибоким почуттям “спільності” та викликає прагнення не належати до будь-якої іншої групи.

Багато європейських країн мають різнонаціональний склад населення. У Великобританії є англійці, шотландці, уельсці, ірландці; у Бельгії мешкають фламандці та валлони; у Швейцарії - німці, французи, італійці; в Іспанії - кастильці, іспанці, каталонці, баски, галісійці.

У зв’язку з етнічною неоднорідністю, багато у яких країнах періодично загострюються міжетнічні суперечки, та навіть спалахи насильства, що спричиняються низьким статусом деяких груп. І тому сучасні держави, народи яких складаються з багатьох або кількох етнічних груп, негативно ставляться до надмірного виславляння будь-якої національності.

Емпірична база аналізу, результати якого подаються у тут – це дані соціологічних опитувань, репрезентативних для дорослого населення України, які провів Київський міжнародний інститут соціології у співробітництві з кафедрою соціології Києво-Могилянської Академії у грудні 1993 - січні 1994 та у травні-червні 1994 років. Опитування були проведені методом наочного інтерв’ю за місцем проживання респондента у 183 містах, селищах міського типу та селах усіх 4-х областей і Криму. У першому, зимовому опитуванні інтерв’ю були взяті у 1833 респондентів, а у трьох літніх опитування - у 338 респондентів віком 18 років і більше. Крім цих даних - для більш точної оцінки параметрів лінгво-етнічних складових соціально-етнічної структури – використаний об’єднаний масив даних шести опитувань, репрезентативних для дорослого населення України, які були проведені Київським міжнародним інститутом соціології між 16 квітня і 4 липня 1995 року методом наочного інтерв’ю за місцем проживання респондентів у містах, селищах міського типу та селах усіх 4-х областей і Криму і охоплювали в цілому 7166 респондентів.

Проведені дослідження показали, що соціально-етнічний склад України є більш складним, ніж це виглядало за даними переписів населення. По-перше, це пов’язано з тим, що під час переписів, які проводилися у колишньому Радянському Союзі, будь-яка поліетнічність респондентів – в тому числі їх біетнічність - жодного разу не фіксувалися. Спосіб визначення національної належності, що використовувався в усіх переписах, вимагав виключно моноетнічної ідентифікації кожного опитуваного, за принципом або-або. По-друге, під час переписів населення жодного разу не фіксувалася мова, якою респондент реально спілкувався, або спілкуванню якою він фактично віддавав перевагу. У переписах фіксувалася та мова, яку респондент вважав рідною, незалежно від того, чи спілкувався він цією мовою, чи він сам користувався іншою, а рідною вважав, наприклад, ту мову, якою з ним спілкувалися обидва його батьки або, навіть, одна тільки мати.

Проведені нами дослідження свідчать, що в Україні досить поширене явище біетнічності, тобто такі ситуації, коли людина вважає себе належною не до одного етносу, а, тією чи іншою мірою, - до двох. Біетнічність може бути зафіксована на різних рівнях її усвідомлення особою. Зокрема, крім саморефлексованої біетнічності під час діалогу респондента з інтерв’юером виявляється також ситуаційно-рефлексована латентна біетнічність, коли респондент рефлексує щодо експлікованої соціологом можливості неоднозначності (кількаваріантності) етнічної самоідентифікації. В цілому за нашими даними вважають себе виключно українцями близько 57% дорослого населення нашої країни, виключно росіянами - близько 11%, а близько 5-6% дорослих вважають себе одночасно і українцями, і росіянами. При цьому, соціально-етнічна структура ускладнюється її додатковою - лінгво-етнічною - неоднорідністю. Навіть серед тих, хто вважає себе виключно українцями, близько 36-37% - це українці російськомовні, котрі, коли мають вибір, якою мовою спілкуватися, вживають російську мову. В цілому ж зараз в Україні, за даними КМІС, спілкуються українською мовою менше половини дорослих людей (від 44 до 47%), а більше їх половини (53-56%) - спілкуються звичайно російською мовою. При цьому є підстави припускати, що досить поширеним є так ж явище білінгвізму. На запитання інтерв’юера до респондентів про те, якою мовою їм зручніше з ним розмовляти - українською чи російською (підкреслимо, що це запитання завжди формулюється двома мовами), 17-18% відповідає, що їм однаково зручно розмовляти будь-якою з цих мов. Хоча, правда, з них тільки 5-6% дає таку відповідь українською мовою, а 12-13% - російською. В першому наближенні, - ще без врахування явищ біетнічності білінгвізму, - можна сказати, що у соціально-етнічному аспекті населення України приблизно на 94% складається зараз з трьох великих лінгво-етнічних груп. Перша з них, відносно найбільша - це україномовні українці, котрі складають близько 4% дорослого населення; друга за чисельністю група - російськомовні українці, котрі складають приблизно 33-34% дорослого населення; і третя група - це російськомовні росіяни, - близько –20-21 % дорослого населення. По території нашої країни лінгво-етнічні групи розподілені дуже нерівномірно. Так, на Заході України (якщо взяти компактну групу із семи найзахідніших її областей - Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської, Закарпатської і Чернівецької) україномовні українці складають більше 89% відсотків населення, російськомовні українці – 2-3 %, а російськомовні росіяни - близько 3%. В той же час, наприклад, в Криму російськомовні росіяни складають близько 62 %, російськомовні українці - трохи більше 20 %, а україномовні українці - тільки 4-5%. А у Дніпропетровській області найбільша лінгво-етнічна група - це російськомовні українці, вони складають тут приблизно 57% населення; російськомовних росіян тут близько 23%, а україномовних українців - близько 13%. З використанням кластерного аналізу можна побудувати декілька варіантів угруповань областей за ступенем близькості їх лінгво-етнічних структур. Але, з точки зору практичних завдань розбудови державності України, особливо важливим видається взяти до уваги неоднорідність у розподілі лінгво-етнічних груп між, умовно кажучи, правобережною, або західною, і лівобережною, або східною, частинами України, якщо до правобережної частини віднести Київщину, Черкащину, Кіровоградщину і усі області західніші в даних, а до лівобережної - усі інші території України. Справа в тому, що на території Правобережної України абсолютну більшість - майже 78% - складають україномовні групи населення, а на території Лівобережної України абсолютну більшість - близько 84% - складають російськомовні групи. При цьому 73% дорослого населення Правобережжя - це україномовні українці, приблизно 14% - російськомовні українці, і лише 6% - російськомовні росіяни. А на Лівобережній Україні російськомовних росіян – 30 %, російськомовних українців - близько 48%, а україномовних українців тільки приблизно 15% (таблиця 1).

Таблиця 1

ДЕЯКІ ПАРАМЕТРИ ЛІНГВО-ЕТНІЧНИХ СТРУКТУР

ПРАВОБЕРЕЖНОЇ ТА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

	Правобережжя	Лівобережжя
% україномовних українців	73.0	15.3
% російськомовних українців	14.1	47.8
% російськомовних росіян	6.0	30.0
% інших груп	6.9	6.9