Інтеракціонізм

Крім тих питань, які розглядаються у макросоціологічних концепціях, соціологів турбують й зовсім інші питання. Наприклад, “Як індивід та суспільство пов'язані одне з одним? Як люди можуть створювати, зберігати та змінювати суспільство, і в той же час формуватися цим суспільством? І яким чином люди впливають один на одного, безпосередньо об'єднуються та роз'єднуються один з одним?”

Такі питання знаходяться в центрі уваги інтеракціоністського підходу, який ще називають знаковим, символічним (symbolіc) інтеракціонізмом.

Його головний архітектор - відомий американський соціолог Джордж Герберт Мід. Лекції, які він читав у Чиказькому університеті з 1893 по 1931 рік, були зібрані із студентських записів у книгу “Розум, Я (самість) та Суспільство” (”Mіnd, Self and Socіety”), опубліковану в 1934 році.

Основні поняття інтеракціонізму

Знаки 

Знаки - людські істоти здатні створювати та використовувати знаки (символи (symbols)).

Визначити, що таке знаки, дуже коротко можна таким чином: знаки - це що-небудь, що суто соціально стає чимось іншим. Знаки можуть мати різні форми: слова, жести, медальйони, предмети одягу, татуювання та інше. Наша можливість користуватися символами має принципове значення. За допомогою символів ми можемо уявляти світ у думці, цілком розумово, й тому ми не обмежені умовами „тут” і „тепер”, як обмежені звірі.

Ми можемо упорядковувати свою поведінку на основі того, що було у минулому або передбачається у майбутньому.

Символи (знаки) дають можливість нам спілкуватися один з одним.

Суспільство як взаємодія

Інтеракціоністи звертають особливу увагу на те, що суспільство не існує „десь там”, воно постійно створюється та відтворюється у процесах наших дій та взаємодій один з одним.

Вони вважають, що індивіди реально існують, взаємодіючи. І що деяким сукупностям, які взаємодіють в певний спосіб, ми даємо назви типу: „Україна”, „Росія”, „Сполучені Штати” і поводимось з ними як із об’єктами. З точки зору інтеракціонізму, суспільства виникають саме завдяки тому, що ми з чимось поводимось як із таким об’єктом. Ми робимо їх реальними. Це стосується також усіх груп, організацій, громад. Ми повсякденно поводимось з ними як з об’єктами.

Водночас повсякденна взаємодія окремої особи з іншими перетворює її у соціальну істоту з певною особистістю. Люди взаємодіють одні з одними та поєднують свою активність, тому що вони є членами суспільства й, як такі, набувають можливості це робити. ьійважають, що реальність створюється нами. су, поки наш розум його не знаходить.

і202020202020202020202020$2020Ǵ2020¬2020ĝ202020202020202020ݨ202020଺2020202020о2020202020଺202020଺202020଺202020଺2020202020р'єра, що вимагає на нас,” „кар’єра” не є реальністю, але, діючи, людина перетворює її у реальність (через мотивацію таким ставленням до можливого майбутнього). Інший приклад, ставлення клерків до встановлених процедур дії („плюси” та „мінуси” бюрократії зумовлюються адекватністю або неадекватністю відповідних процедур). Уречевлені процедури стають на шляху поступу, коли вони перестають бути функціональними.