Тема 10. Соціальна взаємодія.

1. Поняття соціальної взаємодії

Основна одиниця людської поведінки - це дія. Все, що ви можете зробити, є дією: встати вранці з ліжка, одягтися, поснідати, увійти в аудиторію, прочитати речення і таке інше. Деякі наші дії не виконуються ні для кого крім нас самих, але більшість наших дій зачіпає наші стосунки з іншими людьми, і таким чином, складають елементи взаємодії з ними.

Дії, що зачіпають будь-які інтереси хоча б однієї іншої людини, (тобто впливають на умови задоволення якої-небудь її потреби), називають соціальними діями.

Це широке визначення, тому що суб’єкт дії може іноді не знати, що наслідки його дії зачіпають інтереси інших людей (опосередкована дія через невідомі суб’єкту зміни у природному навколишньому середовищі). Тому на мікросоціологічному рівні вживають інше, більш вузьке визначення соціальної дії.

Соціальна дія у мікросоціологічному розумінні - це поведінка, що або зорієнтована на інших людей, або відбувається під їх впливом.

Навіть якщо людина просто поводиться так, щоб не заважати іншим людям, тобто щоб не зачіпати їх інтереси, - це соціальна дія. Наприклад, людина у читальному залі намагається працювати тихо (або навпаки) - це теж соціальна поведінка.

Коли люди у своїй поведінці беруть до уваги один одного, тоді їх соціальні дії складаються у соціальну взаємодію у мікросоціологічному розумінні цього терміну. В цьому розумінні соціальна взаємодія – це обопільний та взаємний вплив двох або більше людей на поведінку один одного.

Саме тому соціальна взаємодія складається із взаємного впливу між діями різних людей, це так би мовити, “будівельна цеглинка”, з якої складаються всі процеси соціального життя. Без соціальної взаємодії людина не може одержати ані знань, ані вмінь, які необхідні їй, щоб стати діючим членом суспільства. Без соціальної взаємодії були б неможливі будь-які соціальні інституції чи групи.

Коли ми вивчаємо соціальну взаємодію у зазначеному розумінні, ми досліджуємо поведінку на мікросоцологічному рівні. Саме мікросоціологія займається детальним вивченням того, що люди роблять, про що думають та говорять в їх повсякденному житті - хвилина за хвилиною.

В сучасній соціології є кілька підходів до вивчення соціальної взаємодії, й кожен з них дає додаткове, відмінне від інших, розуміння цього поняття. Ми розглянемо чотири основні підходи:

• інтеракціоністський;

• драматургічний; 

• етнометодологічний;

• соціального обміну.

Всі ці підходи відносяться до мікросоціального рівня.

2. Соціальна взаємодія як знакова взаємодія

Інтеракціоністи звертають увагу на те, що люди живуть водночас у двох середовищах - фізичному та знаковому. Те, що відбувається навколо людини, вона відбиває у думці та витлумачує.

Людина не реагує безпосередньо на те, що бачить, чує або відчуває іншим чином - вона спочатку намагається оцінити, що отримані відчуття означають, що стоїть за ними.

Наприклад, сорочка це не є просто поєднання певних візуальних та тактильних впливів на відповідні органи чуттів. Ми надаємо їм певного значення, коли визначаємо сорочку саме як предмет одягу, а не, наприклад, як “простирадло” або “прапор”. Крім того, виходячи з фасону та якості сорочки, в яку одягнута людина, ми можемо зробити деякий висновок щодо соціального стану самої людини. А якщо людина одягнута у певну форму, то ми можемо зробити висновок про її професію, а іноді також і про її ранг.

Взагалі можна сказати, що ми спрямовуємо свою поведінку саме тими значеннями, які ми надаємо подіям, людям та речам, взагалі всьому, що відбувається навколо нас. Якщо б ми не визначали цих значень, наші дії були б випадковими та хаотичними. І тому інтеракціоністи говорять, що наші визначення ситуацій є вирішальними для соціальної взаємодії.

Визначення ситуації - це те тлумачення, яке ми даємо нашому безпосередньому (найближчому) оточенню.

Подумки ми уявляємо собі наше середовище, репрезентуємо його собі за допомогою знакових засобів, складаємо про нього певне враження та оцінюємо можливий для нас напрямок дій.

З точки зору інтеракціоністів, те, що ми називаємо “фактами”, не має самостійного існування, незалежного від людей, які їх спостерігають та надають їм певного значення. Так звані “дійсні” факти це, з точки зору інтеракціоністів, - способи визначення людьми різноманітних ситуацій.

Як можна витлумачити значення того, що робить чоловік, коли він косить газон. Цей чоловік може виглядати як такий,

• що прикрашає своє подвір’я;

• що займається фізичними вправами;

• що підтримує свій імідж в очах сусідів;

• що підтримує репутацію своєї місцевості;

• що уникає своєї дружини;

• що дратує сусіда, який хоче спати;

• що заробляє гроші.

Стародавня притча про трьох каменярів. На питання, що робите, вони відповідали по різному: один - я заробляю гроші, другий - я кладу цеглу, третій - я будую храм Божий, стояти якому віки.

Хоча визначення певної ситуації різними людьми можуть бути неоднаковими, але коли люди приходять до спільного розуміння потреби поєднати свої дії з діями інших людей, вони швидко досягають однакового визначення спільної для них ситуації.

Якщо вам потрібно купити хліба, перетнути вулицю із жвавим транспортним рухом або співати у хорі, ви мусите надати відповідальній ситуації таке саме значення, як надають їм продавець хліба, водії транспорту або інші співаки хору. Тільки таким шляхом ви можете виконати разом з іншими людьми відповідну спільну дію.

Можна сказати, що взагалі нам вдається вести спільне життя з іншими людьми саме завдяки тому, що у більшості випадків наші визначення ситуацій спільної дії в основному збігаються.

З цієї точки зору, культура виступає як погоджені значення або як визначення ситуацій, що поділяються членами суспільства.

Відповідно, соціалізація визначається як процес, через який визначення ситуацій, що поділяються членами суспільства, передаються наступному поколінню.

Взагалі інтеракціоністи вважають, що сама реальність створюється людьми через ті визначення, які вони їм дають.

Американський соціолог Вільям Томас (Wіllіam Thomas) на початку 1930-х років висловив цю думку у формулюванні, яке пізніше стали відомим назвати “теоремою Томаса”, хоча точніше було б говорити аксіома або постулат Томаса: “Якщо люди визначають ситуації як реальні, ці ситуації стають реальними за своїми наслідками”.

Теорема Томаса (точніше аксіома, постулат Томаса) звертає увагу на той факт, що ми реагуємо не тільки на об’єктивні особливості ситуації, але також й на те значення, яке ця ситуація має для нас. Коли ми надаємо чому-небудь певного значення, це впливає не тільки на те, що ми робимо або не робимо, але також й на наслідки нашої поведінки.

Припустимо, що поширюється неправдиве твердження, а саме - що певний банк прямує до банкрутства. Тоді починається різке зростання вимог клієнтів до банку повернути їх внески. Але жоден банк не в змозі негайно повернути усі або майже усі вклади. Тому такий банк вимушений закритися. У подібних випадках не потрібно ніякої змови, щоб неправдиве твердження стало правдивим. Здійснення його відбувається невимушено, коли люди діють так, ніби це твердження було правдивим.

У міжрасових відносинах теорема Томаса пояснює невдачі меншини. Якщо люди уявляють собі чорних, жовтих або євреїв як таких, що мають певні риси, то незалежно від того правильні ці уявлення чи неправильні, але такі визначення впливають на поведінку тих людей, які мають такі уявлення.

В історії людства дуже негативні уявлення періодично спричиняли геноцид та війну. Покоління білих американців, наприклад, вважали чорних нижчою расою. А через те, що білі контролювали центри інституціональної влади, вони залишали за чорними лише невелику частину можливостей американського суспільства. Діючи за своїми расистськими визначеннями, білі формували такі соціально-політичні умови, за яких чорні були менш освіченими, виконували більше непрестижної праці, жили у бідніших будівлях та мали гірше здоров’я, ніж білі. Так, на думку американських соціологів, білі створили соціальний порядок, для якого була характерною інституціональна дискримінація (детальніше ми будемо це розглядати у розділі про расові та етнічні відносини).

Я вважаю, що в нашій історії радянських часів аналогічне створення реальності відбувалося, коли в діях державної влади реалізовувалось визначення заможних селян як “куркулів”, як “кровопивців”, як “ворогів”, що мають бути “знищені як клас”. Те, що було зроблено на основі таких тверджень проти цих людей, таки справді зробило більшість цих людей ворогами радянського ладу.