7. Кофлікціоністські концепції відхилення

Конфлікціоністи наводять приклади, коли під час війни, яку Сполучені Штати вели у В’єтнамі, антивоєнні групи стверджували, що справжніми злочинцями є ті, хто ведуть цю війну.

Або згадайте тих, хто у колишньому Радянському Союзі засуджував як злочинну війну в Афганістані (пригадайте відомого академіка Андрія Сахарова). Саме ці люди розглядалися як девіанти, їх навіть називали “дисидентами”.

Зараз у Сполучених Штатах об’єднання споживачів та екологів стверджують, що справжніми злочинцями є керівництво корпорацій, чиї фірми отруюють людей та забруднюють навколишнє середовище. А активісти общин говорять, що дійсними злочинцями міських центрів є землевласники, що живуть далеко від цих центрів, та жадібні власники магазинів, що розорюють мешканців центрів.

Конфлікціоністи звертають увагу на те, що інтереси основних соціальних груп - класів, статей, расових та етнічних груп, бізнесових організацій, профспілок - часто суперечать одні одним. Й тому конфлікціоністи говорять, що ми мусимо запитати: “Хто одержує левову частку прибутків від існуючого соціального устрою?” Або по-іншому це питання формулюється таким чином, що деякі мають з цього користь та зиск, а інші - шкоду та втрати і навіть тавруються як девіанти - правопорушники.

В останні десятиріччя кофлікціоністський підхід дав багато нових напрямків, але його коріння, як ми вже згадували, прослідковуються у марксистській традиції. У відповідності з ортодоксальним марксизмом правлячий клас капіталістів експлуатує та обкрадає маси, але уникає покарання за свої злочини. Жертви капіталістичного гноблення (з точки зору марксизму) у своїй боротьбі за виживання доходять до таких вчинків, які правлячий клас розцінює як злочинні.

Інші форми відхилення - алкоголізм, наркоманія, сімейне насильство, сексуальна аморальність, проституція - розглядаються як наслідки соціального устрою, заснованого на безпринципному прагненні до прибутку та на підкоренні бідних, жінок, чорних та інших меншин.

Розумові та емоційні проблеми є загальними, тому що при такому соціальному устрої люди стають відчуженими один від одного та від себе самих. Це відчуження, у кінцевому рахунку, випливає із відокремлення людей від тих засобів, якими вони створюють свої засоби існування, засоби до життя.

Сучасний конфлікціоністський підхід до девіації був розроблений в основному в 1970-х роках американським соціологом Річардом Квінні (Quіnney). Він вважає, що капіталістична правнича система робить протиправною таку поведінку, що є наступальною по відношенню до можновладців та загрожує їх привілеям і власності. Навіть звичайна вульгарна поведінка - азартні ігри, недозволений секс, пияцтво, неробство, гультяйство, прогули - загрожують інтересам можновладців своїм викликом щодо основних капіталістичних цінностей, таких як врівноваженість, особиста відповідальність, відстрочене винагородження, старанність, працьовитість, працелюбність.

Квінні стверджує, що капіталізм здійснює злочини панування (crіmes of domіnatіon): “Одне з протиріч капіталізму, - пише він, - полягає в тому, що його закони мають порушуватись саме для того, щоб зберегти існуючу систему”. До цих злочинів належать ті, що здійснюються корпораціями - від фіксування високих цін до забруднення навколишнього середовища.

Крім того, є злочини керівництва (crіmes of government), що здійснюються офіційними особами - такі як, наприклад, “Уотергейт” у 1970-х роках та “Іран-контрас” у 1980-х роках, або як вбивства демонстрантів у Тбілісі, Вільнюсі, та Баку у 1989-91 роках.

На відміну від цього, більшість випадків кримінальної поведінки звичайних людей або грабіжницькі злочини (predatory crіmes) - пограбування, крадіжки, торгівля наркотиками і таке інше - виникають, за Квінні, з потреби виживання в умовах капіталістичного соціального устрою.

А злочини проти особистості (personal crіmes) - вбивство, насильство, зґвалтування здійснюються тими, хто вже понівечений умовами капіталізму.

І є ще особливі злочини опору (crіme of resіstance), в які утягуються робітники, коли починають “сачкувати” та здійснювати акти саботажу проти своїх роботодавців.

Конфлікціоністський підхід спонукав соціологів досліджувати, як створення та виконання законів контролюється можновладцями. Багато соціологів звернули увагу, що злочини визначаються переважно в термінах провини проти власності (крадіжка, пограбування, вандалізм і таке інше) в той час, як корпоративним злочинам - злочинам, що вчиняються фірмами та іншими бізнесовими організаціями, - не надається такого наголосу.

На це у середині 1980-х років звернув увагу відомий соціолог Джеймс Кулмен - президент Американської соціологічної асоціації 1991-1992 років. Він підкреслив також, що в той час, коли покаранням за злочини проти власності є ув’язнення, найбільш поширеною формою покарання за корпоративні злочини є грошові штрафи.

Соціолог Амітаі Етціоні з’ясував, що між 1975 та 1984 роками 62 відсотки з 500 найбільших американських корпорацій були причетними щонайменше до однієї форми протиправної діяльності, 42 відсотки - щонайменше до двох її форм, а 15 відсотків корпорацій щонайменше до п’яти форм протиправної практики. До цих провин належать фіксування цін та їх завищення, виплата хабарів в своїй країні та за кордоном, шахрайство, обман, порушення патентного права й таке інше. Але, на відміну від грабіжників та крадіїв, корпорації та їх службовці відбувалися досить легко (хоча вони відбирали у людей протиправним шляхом набагато більше грошей, ніж крадії та грабіжники).

Наприклад, фірма “Сміт Клайн Бекман Корпорейшн” не надала необхідну за законом інформацію в Управління харчових та медичних товарів США про несприятливу побічну дію “селакрину” - нового медичного препарату, що знижував тиск крові. Через вживання цього препарату 36 людей загинуло та близько 5 потрапили до лікарні, тяжко хворіли, понесли великі збитки. Але в результаті компанія була оштрафована, та троє її службовців були засуджені лише до виконання громадських робіт.

Американські соціологи звертають також увагу на те, що Федеральне Бюро Розслідувань Сполучених Штатів веде облік кожного вбивства, пограбування, крадіжки автомобілів й подібних злочинів, але жодна державна служба не веде облік злочинів, що скоюють корпорації.