5. Економічна природа, виникнення та практика місцевого оподаткування в Україні.

Місцеві податки в сучасному їх розумінні мають не та­ку тривалу історію, як державні податки. Першим місцевим податком став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. у зв'язку із значним збільшенням кількості злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтриму­вати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян.

У Франції, державний устрій якої характеризувався вищим рівнем централізації управління, а місцеві фінанси багато в чому залежали від загальнодержавної влади, місцеві податки з'явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, про­мислового). Місцевим органам самоврядування було надано право вста­новлювати до названих податків надбавки — "добавочні сантими". Добавочні сантими поділялися на звичайні, які спрямовувалися на загальні потреби общин, спекулятивні — з цільовим спрямуванням коштів на задоволення місцевих потреб, над­звичайні — використовувалися для фінансування необов'язкових видатків і вимагали дозволу уряду для їх запровадження.

У Франції існував особливий податок, який справлявся на території общин — октруа (заставний збір, що сплачувався при в'їзді). Октруа був непрямим податком, що стягувався з продуктів споживання, коли продукти завозилися на територію місцевої спілки.

Пруссія XIX ст. дала інший приклад організації місцевих фінансів та місцевого оподаткування, відмінний від Англії та Франції. Місцеві органи самоврядування в Пруссії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності загалом і зокрема у фінансах. Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване "спе­ціальне обкладання", воно мало одноразовий характер і пов'язувалося із проведенням конкретних робіт з благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цьо­го отримували вигоду.

Місцеве оподаткування у країнах з ринковою економікою в сучасно­му його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків у цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлен­ня інституту місцевого самоврядування. Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи:

• власні місцеві податки встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевої громади.

• надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів.

• податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надають­ся місцевою владою (за користування електроенергією, газом, водопро­водом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за надання різ­них документів органами місцевої влади);

• податки, які відображають політику місцевої влади, в основному, це екологічні податки; значної фіскальної ролі вони не відіграють, про­те сприяють охороні навколишнього середовища й економному викорис­танню обмежених природних ресурсів.

В умовах командної економіки з високим ступенем централізації фінансових ресурсів, відсутністю самостійних місцевих бюджетів і їх залежністю від державного бюджету таке становище не викликало ні­яких заперечень і вважалося нормальним. Відповідним було і ставлен­ня до місцевого оподаткування, яке завжди розглядалося як другорядне порівняно з оподаткуванням загальнодержавними податками.

Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економі­ки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Міс­цеві податки, поряд з іншими джерелами місцевих надходжень, мають стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самовряду­вання.

В умовах незалежної України початок формування інституту місце­вого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їх граничні вели­чини та порядок обчислення. У червні цього ж року перелік місцевих по­датків та зборів був доповнений ще одним — податком з продажу імпорт­них товарів.

В 1997 р. склад системи оподаткування був уточнений новою редак­цією Закону України "Про систему оподаткування", яким встановлюва­лися два місцевих податки та 14 місцевих зборів.

Починаючи з 1 січня 2004 р. скасовані ще два місцевих збори — готель­ний та за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

Практика місцевого оподаткування в Україні.

Законодавче врегулювання порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні створило необхідне правове поле для функціонування місцевого оподаткування, сприяло його становленню та зміцненню. Сьо­годні намітилася позитивна тенденція збільшення обсягів абсолютних надходжень місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів. У цілому протягом останніх років частка цих податків була в межах 3—4 % від сукупних доходів місцевих бюджетів України.

Якщо розглянути структуру місцевих податків і зборів, то можна відзначити, що загалом вона є нераціональною — більше 80 % надхо­джень забезпечують лише комунальний податок та ринковий збір. Кошти від справляння ще чотирьох місцевих зборів практично не надходять в останні роки (за участь у бігах на іподромі; за виграш у бігах на іпод­ромі; з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; за право проведення кіно- і телезйомок). Частка інших місцевих зборів не перевищує 1 % у загальних надходженнях від місцевого оподаткуван­ня.

Структура надходжень місцевих податків і зборів набуває ще більш різких негативних рис на рівні конкретних видів місцевих бюджетів. Адже у багатьох територіальних громадах, окрім комунального подат­ку і ринкового збору, інші місцеві податки і збори не справляються че­рез відсутність об'єктів оподаткування, що робить систему місцевого оподаткування надзвичайно вразливою — у випадках неодержання за­планованих коштів від зазначених двох податків власні доходи місце­вих бюджетів можуть значно зменшитись.

Крім того відмінності в абсолютних та відносних показниках надхо­джень місцевих податків та зборів спричинені надзвичайною різноманіт­ністю цих платежів. Обсяги надходжень місцевих податків та зборів ви­значають і зусилля місцевої влади, спрямовані на створення необхідних умов для підприємницької діяльності й у тому числі для торгівлі, а та­кож зусилля місцевих податкових органів на мобілізацію доходів.

Аналіз практики справляння окремих видів місцевих податків та збо­рів за областями України показує, що існують досить значні територі­альні відмінності в їх надходженнях. Так, комунальний податок, як пра­вило, дає найбільші кошти в бюджети тих адміністративно-територіаль­них одиниць, де більше функціонує суб'єктів господарювання, при цьо­му вирішальне значення має їх фінансове становище, а також зусилля місцевих фіскальних органів зі своєчасної та повної мобілізації подат­ків, ліквідації недоїмки за платежами.

Більше половини усіх коштів від податку з реклами надходить в бю­джет м. Києва. Це пояснюється значним поширенням і більш високим ступенем розвитку рекламної діяльності в столиці порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями України. Слід відзначи­ти порівняно більшу частку надходжень від курортного збору в турис­тичних і курортних центрах, місцях, де є історичні пам'ятки тощо. Ос­новна частина курортного збору справляється на території Автономної Республіки Крим.

Діяльність місцевих органів самоврядування значною мірою харак­теризують надходження таких місцевих зборів, як ринковий, за паркування автотранспорту, за розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, тому що їх надходження безпосередньо залежать від зусиль місцевої влади, спрямованих на створення необхідних умов для торгівлі, облад­нання місць стоянки автотранспорту.

Як свідчить вітчизняна практика справляння місцевих податків і зборів, існує багато невирішених проблем, спричинених відсутністю не­обхідних теоретичних обґрунтувань місцевого оподаткування в Україні в контексті зміцнення інституту місцевого самоврядування, невизна­ченістю окремих організаційних процедур справляння місцевих подат­ків і зборів, визначенням пріоритетів у наданні пільг платникам подат­ків тощо.

Найбільш суттєвими недоліками місцевого оподаткування в Україні є:

• незначна фіскальна роль місцевих податків і зборів;

• вузький перелік місцевих податків і зборів;

• відсутність самостійних прав у органів місцевого самоврядування щодо запровадження на їхній території власних місцевих податків і зборів;

• відсутність взаємозалежності між рівнем громадських послуг, які надаються на певній території, з податковими зусиллями населення;

• зволікання із запровадженням суто місцевого податку — на неру­хоме майно;

• нерозвиненість податків, які відображають політику органів міс­цевого самоврядування.