2. Сутність та механізм фінансового вирівнювання.

У межах кожної, навіть незначної за розмірами, країни завжди спостерігаються об'єктивні розбіжності у фінансовому потенціалі окремих територій, особливості складу та обсягів дохідної бази бюджетів, а отже, й можливостей задоволення різноманітних місцевих потреб. Головними загальноекономічними причинами, які зумовлюють регіональні відмін­ності у формуванні доходів і фінансуванні видатків місцевих бюджетів України, є:

— нестабільність і неузгодженість законодавства з питань фінансів, бюджету, податків;

— щорічні зміни складу доходів і видатків бюджетів;

— невизначеність цілей та пріоритетів фінансового вирівнювання;

— відсутність протягом тривалого часу (до 2001 р.) стабільного, нау­ково обґрунтованого і прозорого механізму бюджетного регулювання;

— нераціональне розташування мережі бюджетних установ;

— непослідовна політика щодо передачі соціально-культурних об'єк­тів з державної у комунальну власність;

— відсутність зацікавленості органів місцевого самоврядування в до­датковій мобілізації надходження доходів до місцевих бюджетів, спо­живчі тенденції у витрачанні бюджетних коштів.

Фінансове вирівнювання — приведення у відповідність ви­трат місцевих бюджетів (за економічною та функціональною кла­сифікаціями) до гарантованого державою мінімального рівня со­ціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспро­порцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями.

З'ясування сутності й механізму здійснення фінансового вирівнюван­ня свідчить, що його слід роз­глядати не лише як діяльність у межах бюджетної системи, пов'язану з перерозподілом бюджетних ресурсів. У широкому розумінні фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні за­вдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки, розвитку продуктивних сил, поліпшення добробуту населення, усунення розбіж­ностей у рівнях розвитку окремих територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Усе це надає фінансовому вирівнюванню виняткового значення і зумовлює його особливе місце у фінансовій системі, і в тому числі у міжбюджетних відносинах.

Показником, за допомогою якого можна проаналізувати територіальні особливості фінансування певних суспільних потреб, є обсяг видатків з місцевих бюджетів (сукупних і в тому числі за розділами функціональної класифікації) у зістав­ленні з кількістю населення, яке проживає на території місцевого бю­джету, тобто видатки в розрахунку на одного мешканця.

Головним інструментом проведення фінансового вирівнювання адміністративно-територіальних одиниць країни нині є бюджетні трансфер­ти.

Виняткове значення фінансового вирівнювання для досягнення по­зитивної економічної динаміки в країні, реалізації завдань регіональ­ної політики, забезпечення соціальної справедливості і політичної ста­більності в суспільстві зумовлює доцільність дотримання таких під­ходів під час його здійснення:

— насамперед потрібно враховувати об'єктивно наявні розбіжності в економічному та соціальному розвитку регіонів, окремих населених пунктів, особливості їх місцезнаходження, природно-кліматичні, еко­логічні, демографічні та інші умови, які спричинюють диференціацію бюджетних видатків;

— механізм фінансового вирівнювання має бути узгоджений із ви­значеними у чинному законодавстві цілями та пріоритетами регіональ­ної політики, враховувати встановлені критерії та перелік депресивних територій країни, які потребують додаткових фінансових ресурсів;

— вирівнюванню видатків місцевих бюджетів повинно .передувати вирівнювання їх дохідної бази, як необхідна передумова для створення

рівних можливостей функціонування всіх територіальних громад, тоб­то для здійснення ними однакових видатків;

— важливим елементом механізму фінансового вирівнювання є сту­пінь вирівнювання доходів місцевих бюджетів, який доцільно встано­вити для забезпечення зацікавленості органів місцевого самоврядуван­ня у збільшенні дохідних джерел;

— кінцевою метою вирівнювання видатків бюджетів органів місце­вого самоврядування має бути забезпечення надання суспільних послуг населенню кожної територіальної громади на єдиному рівні, який га­рантується законами країни.