2. Земства і земська реформа в Росії. Ради депутатів в радянській державі. Відродження місцевого самоврядування в незалежній Україні.

Земства і земська реформа в Росії. Становлення інституту місцевого самоврядування в Російській імперії було пов'язано з розвитком земсь­кого господарства та земських повинностей. Земством називалося міс­цеве самоврядування під керівництвом дворянства, яке остаточно ор­ганізаційно сформувалося в процесі проведення кріпосної реформи. В 1864 р. земства були створені у 34 губерніях Росії.

Земська реформа проводилася під тиском революційного руху в краї­ні. До відання земств у той час належало: справляння земських повин­ностей і управління майном, яке належало земству. З часом земства, а також міста стали втіленням місцевого господарства в Росії.

В 1864 р. виходить Положення про земські заклади, яке набуло сили закону. В пояснювальній записці до Положення відзначалося, що ос­новною метою реформи, яка розпочиналася в Росії, є якомога повніший та послідовніший розвиток засад місцевого самоуправління.

У Положенні про земства була зроблена спроба вилучити з місцевого управління ті господарські справи, які передавалися у повне відання земств.

Земства перейшли у відкриту опозицію до уряду, стали державою в державі. В урядових колах було визнано, що земська реформа пішла де­що іншим шляхом, ніж передбачалося. Починаючи з 90-х років XIX ст. в Росії приймається низка законодавчих актів, спрямованих на обме­ження самостійності земств та їх підпорядкування державі. Обмеженість російського місцевого самоврядування в умовах існу­вання земств піддавалася критиці багатьма державними діячами, вче­ними, письменниками.

Напередодні жовтневої революції в Росії виникають перші цільові спілки. Так, в 1917р. рішеннями Тимчасового уряду було дозволено земствам і містам об'єднуватися для вирішення спільних завдань і реа­лізації певних програм. Були створені Всеросійський земський союз та Всеросійський союз міст, головними напрямками їхньої діяльності бу­ли: допомога пораненим військовим (в тилу), санітарно-технічні та вій­ськово-технічні роботи. Прикладом цільової спілки в Росії того часу був Земський страховий союз, створений у травні 1917 р.

Незважаючи на загалом позитивну роль земств у суспільно-політич­ному житті країни, слід сказати, що вони все ж таки були значно обме­жені у своїх повноваженнях, мали бюрократичний характер, який став на перешкоді подальшого їх вдосконалення та розвитку. Непереборне прагнення народу до самоврядування деякою мірою втілилося в процесі революцій 1905 і 1917рр. разом із формуванням рад депутатів пред­ставників різних, головним чином, найбідніших верств громадян. По­ява цих органів стала новим кроком на шляху розвитку місцевого самоврядування в Росії та Україні.

Ради депутатів в радянській державі. Протягом усього часу існуван­ня соціалістичної держави поняття "місцеве самоврядування" практич­но не згадувалося, але певний досвід самоуправління та народовладдя все ж таки був нагромаджений.

Основний закон проголошував СРСР соціалістичною загальнонарод­ною державою, яка виражала волю та інтереси робітничого класу, се­лянства та інтелігенції, всіх націй та народностей країни. У всіх кон­ституціях, які приймалися, підкреслювалося, що вся влада належить на­роду і здійснюється через Ради народних депутатів, які становлять по­літичну основу СРСР. В дійсності всі питання суспільного життя вирі­шувалися однією партією — комуністичною, яка не допускала існування інших партій та більш-менш серйозних політичних сил, що могли б скласти їй опозицію.

Місцеві Ради народних депутатів не визнавалися органами місцевого самоврядування, а діяли як місцеві органи державної влади та управ­ління, тобто були провідниками політики держави.

Відродження місцевого самоврядування в незалежній Україні. 7 груд­ня 1990 р. в Україні вперше серед республік колишнього СРСР прий­мається Закон "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування". Цей Закон був покликаний створити пра­вову основу для впровадження і розвитку системи місцевого самовряду­вання. Власне саме цей документ ознаменував відродження інституту місцевого самоврядування в Україні.

У преамбулі до Закону вказувалося, що місцеве самоврядування — це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішен­ня безпосередньо або через державні й громадські органи, які вони оби­рають, усіх питань місцевого життя згідно з інтересами населення, на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази. Територіальною основою місцевого самоврядування визнавалися сіль­рада, селище, район, місто, район у місті, область. Поряд із цим вводи­лося поняття "базовий рівень місцевого самоврядування", до нього від­носили сільраду, селище міського типу, місто.

Утворення незалежної Української держави дало новий поштовх до розвитку інституту місцевого самоврядування. Починаючи з 1992 р. бу­ли прийняті законодавчі документи і Конституція України, які спри­яли становленню місцевого самоврядування, визначили розподіл влади в країні, взаємодію органів місцевого самоврядування з органами дер­жавної виконавчої влади.