2. Методика розрахунку тарифу на транспортні послуги.

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробни­цтва і покликаний задовольняти потреби населення та виробництва в перевезеннях. Відомо, що між видами транспорту спостерігається рин­кова конкуренція, але кожний вид транспорту займає своє місце на ринку транспортних послуг.

Фінансова діяльність комунальних підприємств, зокрема міського електротранспорту, опосередковує грошові відносини, пов'язані з фор­муванням та використанням доходів і накопичень підприємств галузі у процесі отримання коштів громадян, бюджету, інших джерел фінансу­вання для забезпечення безперебійного обслуговування населення щодо надання послуг з перевезення.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги — це необхідні (нор­мативні) розрахункові витрати з надання транспортних послуг на оди­ницю транспортної роботи. Величина тарифу (Т) визначається за фор­мулою

де С — планова собівартість одиниці послуги згідно з нормативами;

Р — планова рентабельність (прибуток) підприємства, потрібний для його функціонування та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Планова собівартість одиниці послуги визначається розподілом за­гальної суми планових витрат на плановий обсяг транспортної роботи у натуральному вираженні (вагоно(тролейбусо)-кілометри), розрахова­ний на основі нормативів і загальної кількості перевезених пасажирів за групами та категоріями (перевезених пасажирів за разовими квитка­ми (талонами, жетонами), абонементними квитками та пасажирів з правом безплатного проїзду згідно з чинним законодавством), тобто:

де Сзаг — загальна сума планових витрат (собівартість виробництва і реалізації загального обсягу послуг);

Qі — обсяг споживання і категорії споживачів.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги переглядається за по­годженням сторін договору (перевізником та органом місцевого само­врядування) у разі зміни цін, тарифів на обладнання, комплектувальні вироби, матеріали, електроенергію тощо, а також перегляду рівня за­робітної плати відповідно до законодавства.

Слід зауважити, що розміри витрат на поточну діяльність і розвиток підприємств у складі тарифу мають визначатися у результаті знахо­дження місцевим органом державної виконавчої влади та органом само­врядування компромісу між потребами комунального господарства, мож­ливостями бюджету і платоспроможністю споживачів послуг.

До складу доходів транспортних підприємств належать:

— доходи від платних перевезень (перевезення пасажирів, які спла­чують за свій проїзд);

— бюджетні дотації (перевезення пасажирів, які користуються піль­гами);

— доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від оренди власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупин­ках та у рухомому складі тощо).

Доходи від платних перевезень становлять до 90 % сукупних дохо­дів. Такі доходи визначаються шляхом множення кількості пасажирів, яку планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Переве­зення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бю­джетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються на основі досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.

Проте нині і на найближчу перспективу прибуток від основної та ін­шої комерційної діяльності (якщо він є) ще тривалий час не покривати­ме всіх поточних і капітальних витрат підприємства, оскільки практич­но повністю він витрачається на покриття витрат на придбання елект­роенергії та оновлення фізично спрацьованого і морально застарілого парку транспортних засобів.