3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи.

Бюджетне регулювання — діяльність щодо збалансування державного та місцевих бюджетів.

У процесі бюджетного регулювання вирішується багато завдань, ос­новними серед яких є:

— досягнення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування;

— забезпечення рівномірності в надходженні доходів для запобіган­ня затримок у фінансуванні видатків;

— створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у пов­ній мобілізації доходів на своїй території;

— забезпечення самостійності використання додатково одержаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів;

— перерозподіл бюджетних ресурсів між фінансове "багатими" та "бідними" територіями;

— зв'язок обсягів одержаної фінансової допомоги з конкретними зу­силлями щодо мобілізації податків і зборів, залучення додаткових дохід­них джерел;

— здійснення фінансового вирівнювання.

У складних процесах бюджетного регулювання необхідно відокрем­лювати вертикальне і горизонтальне бюджетне регулювання.

Вертикальне бюджетне регулювання має на меті забезпечення не­обхідними дохідними джерелами бюджетів різних рівнів відповідно до діючого порядку розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування. Вирішення цього завдання досяга­ється шляхом розмежування видатків між бюджетами і надання їм до­ходів, достатніх для фінансування визначених видатків.

Горизонтальне бюджетне регулювання покликане усунути роз­біжності в рівнях бюджетної забезпеченості з огляду на бюджети місце­вого самоврядування (міські, селищні та сільські). Іншими словами, ос­новний зміст горизонтального бюджетного регулювання полягає у фі­нансовому вирівнюванні бюджетів за територіальним критерієм. При­чому горизонтальне вирівнювання здійснюється лише в межах бюдже­тів територіальних громад, окремо серед міських, селищних і сільських бюджетів.

Традиційно у вітчизняній бюджетній практиці використовуються на­ступні два методи бюджетного регулювання:

1) метод відсот­кових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, які над­ходять до місцевих бюджетів (такі доходи одержали назву регулю­ючих);

2) надання фінансової допомоги бюджетам в обсязі певної визна­ченої суми (у вигляді бюджетних трансфертів).

4. Поняття та види бюджетних трансфертів

Трансферти в зарубіжній практиці трактуються як "передавальні пла­тежі", "односторонні перекази", характерними ознаками яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одер­жанням товарів, послуг або грошей. Трансфертні платежі можуть виплачуватися урядом або фірмою домогосподарству чи фірмі; якщо такі платежі здійснює уряд, то їх називають урядовими, або державни­ми, трансфертними платежами, у багатьох країнах — субсидіями.

Широке за своєю сутністю поняття "трансфертні платежі" у бюджет­ній сфері трансформується і конкретизується поняттями "субсидії", "до­тації", "субвенції". У кожній країні є своя специфіка надання субсидій, проте всі їх різноманітні види можна об'єднати у дві основні групи: без­умовні (або загальні) та умовні (або спеціальні) субсидії.

Субсидії загального призначення (на практиці їх називають дота­ціями) надаються місцевим бюджетам для їх збалансування; механізм надання не потребує цільового використання одержаних коштів і тому такі субсидії не обмежують самостійність місцевої влади.

На противагу субсидіям загального призначення, субсидії спеціаль­ного призначення (або субвенції) передбачають цільове використання одержаних коштів. Метою надання субвенцій є фінансування держав­них програм чи проектів, а також забезпечення органів місцевого само­врядування коштами, необхідними для виконання делегованих повно­важень. Субвенційний механізм може передбачати пайову участь органів місцевого самоврядування у фінансуванні відповідних потреб і ви­датків.

Поняття офіційних (міжбюджетних, бюджетних) трансфертів в україн­ську практику було вперше запроваджено у 1996 р. разом із введенням нової бюджетної класифікації, згідно з якою їх поділяли на дві групи залежно від цільового спрямування коштів:

1) поточні;

2) капітальні.

До поточних офіційних трансфертів зараховувалили грошові допомо­ги (дотації), які одержували бюджети нижчих рівнів за недостатньої ефек­тивності дохідних джерел. На відміну від поточних, капітальні офіцій­ні трансферти (субвенції) передбачали цільове використання одержаних коштів. Цілі, на які спрямовувалися субвенції, переважно були пов'я­зані з виконанням органами місцевого самоврядування делегованих дер­жавою повноважень.

Залежно від джерел надходження у складі офіційних трансфертів відокремлювали: одержані від органів державного управління, з-за кордо­ну і з недержавних джерел.

Бюджетний кодекс України (2010) змінив концептуальні підходи до класифікації трансфертів. Насамперед, відбулося уточнення терміноло­гії: замість "офіційні трансферти" нині використовують термін "міжбюджетні трансферти", який визначають як кошти, що безоплатно і безповоротно перераховуються з одного бюджету в інший.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно та без­поворотно перераховуються з одного бюджету в інший.

Міжбюджетні трансферти, згідно з Бюджетним кодексом, поділяють на чотири види:

1) дотації вирівнювання;

2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших бюджетів;

4) додаткові дотації.

Перший вид міжбюджетних трансфертів — дотації вирівнювання, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам. Визначаль­ною є назва, з якої випливає, що основною метою цього виду трансфертів є вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який її отримує.

Другий вид міжбюджетних трансфертів — це субвенції. Вони мо­жуть надаватися як державним, так і місцевими бюджетами. Характер­ною ознакою субвенцій є цільове використання одержаних коштів, ос­новними напрямами якого є: здійснення програм соціального захисту; компенсація втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування у зв'яз­ку з виконанням власних повноважень внаслідок надання пільг, вста­новлених державою; виконання інвестиційних проектів; утримання об'єк­тів спільного користування чи ліквідація негативних наслідків діяль­ності таких об'єктів; виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань; інші цілі.

З державного бюджету місцевим бюджетам останніми роками нада­ються субвенції:

— на соціально-економічний розвиток регіонів;

— виконання заходів щодо попередження аварій і запобігання техно­генним катастрофам у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об'єктах комунальної власності;

— виконання інвестиційних проектів;

— збереження історичної забудови міст і об'єктів історико-культур-ної спадщини України;

— виконання різноманітних соціальних програм.

За сучасних умов створення основ ринкової економіки важливого зна­чення набувають субвенції, пов'язані з реалізацією програм соціально­го захисту населення. Протягом останніх років з державного бюджету міс­цевим бюджетам надавалися субвенції:

— на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інва­лідам з дитинства і дітям-інвалідам;

— будівництво і придбання житла, надання передбачених чинним законодавством пільг окремим категоріям громадян;

— компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

— виплату житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квар­тирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот;

— виплату житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу;

— на утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, у дитячих будинках сімейного типу і прийомних сім'ях та інші.

Третій вид трансфертів — передача коштів до державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Так, у ви­падках, коли прогнозні показники доходів бюджету (Автономної Рес­публіки Крим), обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) бюджетів перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягає передачі до державного бюджету України.

Четвертий вид міжбюджетних трансфертів — це додаткові дотації, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам. Відповідно до Бюджетного кодексу України надання державою податкових пільг, які зменшують доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, має супроводжуватись наданням додаткової дотції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію відповідних втрат доходів місцевих бюджетів.