5. Проблеми реформування місцевого оподаткування.

Система місцевих податків і зборів в Україні потребує не поверхового доопрацювання і вдосконалення, а докорінного реформування відповід­но до обґрунтованих у зарубіжній та вітчизняній фінансовій науці засад оптимального оподаткування. До місцевих податків висувається низка специфічних вимог, які зумов­лені їх особливим значенням у складі фінансових ресурсів органів міс­цевого самоврядування, забезпеченні гармонійного розвитку територій, найбільш повному задоволенні потреб населення.

Найважливіші підходи до вибору місцевих податків:

Достатні обсяги надходжень та справедливий розподіл коштів. Місцеві податки необхідні для того, щоб місцеві органи влади мали мож­ливість надавати послуги, рівень яких у населення асоціюється з обся­гом сплачених податків. Кошти, зібрані на місцях, будуть використані більш ефективно й економно, аніж виділені центральним урядом, потреби міс­цевого бюджету мають задовольнятися в основному за рахунок надхо­джень від місцевих податків і зборів.

Незначні адміністративні та виконавські витрати. Найменши­ми такі витрати є при стягненні податку з доходу порівняно з майнови­ми податками, податку з обороту порівняно з податком на додану вар­тість. Суттєвого зниження адміністративних витрат можна досягти за допомогою використання єдиного фіскального апарату, спільних форм і баз оподаткування при справлянні загальнодержавних і місцевих по­датків.

Рівень впливу. Місцеві податки не повинні впливати на соціальну поведінку громадян і сприяти переміщенню податкових баз. У зв'язку з цим найбільш доцільними місцевими податками є майнові та з доходів. Обсяг місцевих податків має бути безпосередньо пов'язаним з рів­нем надання місцевих послуг.

Рівень ефективності витрат. Місцеве оподаткування має сприяти тому, щоб видатки місцевих органів влади залишалися на доцільному рівні, тобто збільшення видатків необхідно лише тоді, коли переваги від такого збільшення стануть більшими ніж вартість самих витрат.

Окрім таких загальних критеріїв оптимального оподаткування, місцеві податки мають задовольняти такі вимоги:

• коливання надходжень упродовж усього циклу повинні бути незначні;

• рівень економічного розвитку має відповідати надходженням міс­цевих податків;

• податкові надходження забезпечуються місцевою базою оподатку­вання;

• забезпечення відчутності податків і балансу інтересів, рівноваги між споживанням місцевих послуг і податковим тягарем;

• запобігати однобічному розвитку місцевої економічної структури;

• розподіляти податковий потенціал залежно від місцевих потреб;

• гнучкість систему ставок місцевих податків;

• місцеві органи самоврядування повинні мати право встановлюва­ти ставки одного або двох найголовніших податків;

• різниця між надходженнями від місцевих податків на одну особу населення має бути незначною в однакових за розмірами адміністратив­них одиницях.

Реформи місцевого оподаткування мають змінити ставлення до міс­цевих податків та зборів, щоб вони не розглядалися як другорядні по­датки в складі системи оподаткування, суттєво зміцнилося їх значення і роль у формуванні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. До місцевих мають бути віднесені деякі загальнодержавні по­датки з тих, що традиційно надходять у місцеві бюджети, це: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств комунальної форми власності, плата за землю, податок з власників транспортних за­собів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, платежі за ресурси місцевого значення, плата за торговий патент на де­які види підприємницької діяльності, надходження від збору за забруд­нення навколишнього природного середовища.

Одним з напрямів реформування місцевого оподаткування має бути розширення переліку тих місцевих податків, які платник буде спри­ймати як плату за певні місцеві послуги і які відображатимуть політи­ку органів самоврядування. Розширення переліку місцевих податків та зборів має відбуватися за рахунок запровадження податків із цільовим використанням одержаних коштів: наприклад, збори на прибирання й освітлення вулиць, за зби­рання сміття, впорядкування парків, зон відпочинку, кладовищ тощо.

У вітчизняній економічній літературі неодноразово висловлювалися пропозиції щодо надання органам місцевого самоврядування права за­проваджувати на своїй території власні податки і збори. На місцях завжди є свої особливі об'єкти оподат­кування, які можуть відчутно поповнити доходи місцевих бюджетів, отже дадуть змогу спрямувати додаткові кошти на вирішення економічних та соціальних проблем регіонів. Але в умовах досить відчутного подат­кового тягаря і, на цій основі, гострого дефіциту фінансових ресурсів надання місцевій владі повної самостійності у сфері місцевого оподат­кування може мати непередбачувані наслідки. Тому на сучасному етапі становлення місцевого самоврядування в Україні, коли можливості міс­цевої влади у залученні альтернативних джерел доходів обмежені й немає ще необхідного досвіду, держава повинна залишити за собою загаль­ний контроль і визначати граничні межі місцевого оподаткування.

Підсумовуючи викладене, можна виділити такі основні напрями реформування місцевого оподаткування в Україні:

• піднесення фіскальної ролі місцевих податків і зборів;

• надання статусу місцевих окремим загальнодержавним податкам і зборам, які можуть забезпечити надходження коштів, достатніх для фінансування місцевих потреб;

• перенесення акценту в місцевому оподаткуванні на податки з до­ходів населення, на прибуток підприємств, на нерухомість;

• запровадження податку на нерухомість і віднесення його до скла­ду місцевих;

• надання самостійних прав органам місцевого самоврядування у міс­цевому оподаткуванні;

• розвиток місцевих податків і зборів, які відображають політику орга­нів місцевого самоврядування в галузі зайнятості, соціального захисту на­селення, охороні навколишнього природного середовища.