3. Геокультурні образи й цивілізаційні границі

Цивілізації й культури можна розглядати як географічні образи, які як би заряджають навколишній їхній простір, поляризують його. Під геоцивілізаційним простором можна розуміти систему великих цивілізаційних "ядер" і різного роду цивілізаційних зон, чиї типології безпосередньо не залежать від реальних географічних відстаней, що відокремлюють їх від того або іншого "ядра". Вибухові й динамічні, часто нестійкі й слабко оформлені, навіть вторинні цивілізації формуються на глобальних культурних границях. Такі, наприклад, російська й латиноамериканська цивілізації, які періодично страждали, відповідно, "євроманією" й "нордоманією". Автентичність будь-якої цивілізації перевіряється через їх "розміщення" у власному географічному положенні, у його усвідомленні як природного цивілізаційного фундаменту. Така, звичайно, європейська цивілізація, чиє географічне положення стало її самою ємною характеристикою й, по суті, її визначенням. Знову виникаючі, молоді цивілізації як би живляться чужими геоцивілізаційними границями, будучи самі в широкому змісті границями. Але в міру їхнього становлення чужі границі відкидаються, політичні границі перетинаються - у такий спосіб формується нова цивілізаційна топографія. Зокрема, границі ісламських тарикатов проведені без усякого обліку державних кордонів - іслам воістину наддержавна релігія, у цьому змісті він є найбільше геокультурним, "геоцивілізаційним".

Сучасна географія цивілізацій - це мир що накладають, дотичних, взаємодіючих геоцивілізаційних міфів й образів. Міф про Азію зміцнював тисячоріччями; він, звичайно ж, евроцентричен і починає "розсипатися", як тільки втрачається "європейська" точка зору. "Реальна Азія здебільшого заміняється на вербальні образи, - пише Д. Стидман. - Антитеза між духовним Сходом і матеріалістичним Заходом заглушає всі голоси з Азії, крім голосів ченців і брахманів..." . Можуть фрагментуватися й менш великі геоцивілізаційні образи: індуісьтська цивілізація виявляється при ближчому розгляді надзвичайно фрагментованою, різноманітною саме географічно, чого не видно при традиційному її протиставленні, скажемо, миру ісламу. Очевидно, що геообрази одного масштабу не редукуються до більше низьких рівнів, щораз на кожному рівні виникає своя, у чомусь нова географія цивілізацій. Таким чином, структуру геоцивілізаційних просторів задає масштаб геокультурного розгляду, ці простори хоча й можуть "вкладатися" друг у друга, але являють собою різні структури. Так європейська цивілізація може мобілізувати міф Азії як якусь "відсутню структуру" (у змісті Умберто Эко), у свою чергу, географічний образ ісламської або буддійської цивілізацій природно продуцірує образ Європи, що не має нічого загального з її саморефлексією.

Міжкультурна й міжцивілізаційна адаптація: зв'язок геополітики й геокультури. Процеси міжкультурної й міжцивлізаційної адаптації відбувалися протягом всієї історії цивілізацій. Їхній зв'язок найбільше чітко проявляється у взаємодії геополітичних і геокультурних образів у певному просторі, що підданий цивілізаційної турбулентності. Така взаємодія відбувалася протягом декількох сторіч у ході розширення Російської держави (XVI-XIX вв.). Динаміка геополітичних образів Росії визначалася не відомим "маятником" "Європа-Азія" (Захід - Схід), а насамперед експансією самого образно-географічного поля Росії, швидким "захопленням" всі нових і нових потенційно яскравих географічних образів, які вимагали й відповідного геополітичної "огранювання" й опиралися на знову створювані механізми міжкультурної й міжцивілізаційної адаптації. Невдача при створенні таких механізмів звичайно веде до образно-геополітичної невиразності частини системи й, в остаточному підсумку, її деградації. Наприклад, стрімка військова експансія Російської імперії в Середній Азії в другій половині XIX століття й включення цього регіону в сферу її зовні- і внутрішньополітичних інтересів не супроводжувалися чітко артикульованими політичними й геополітичними образами. Ніж більше втягувалася Росія в Середню Азію, суперничаючи з Великобританією, тим більше одномірним ставав її геополітичний образ (по перевазі, "європейської держави"), механізми міжцивілізаційної адаптації так, власне кажучи, і не були забезпечені.