- •1. Київський університет у період української революції (1917-1919).
- •2. Розформування університету на окремі вищі навчальні заклади (1920-1933).
- •3. Київський університет післявоєнного періоду (1944-1991)
- •4. Становлення Київського університету імені Тараса Шевченка як центрального вищого навчального закладу в незалежній Україні
- •5. Утворення і розвиток факультету (інституту) міжнародних відносин у Київському університеті імені т.Г.Шевченка за радянської доби.
- •6. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка як головний навчально-методичний центр з підготовки фахівців-міжнародників у незалежній Україні.
- •7. Поняття та різновиди офіційно-ділового стилю
- •8. Імідж ділової людини та його складові
- •1. Значення зовнішнього вигляду у створенні іміджу професіонала
- •2. Основні вимоги до одягу ділової людини
- •3. Принципи та критерії підбору ділового гардеробу
- •4. Одяг бізнесмена у неформальних робочих ситуаціях
- •9. Зовнішній вигляд дипломата, політика, ділової людини
- •10. Загальні вимоги до ділового стилю для жінок
- •11. Принципи ділового етикету
- •12. Загальні норми поведінки в унів., в оф. Установах та під час оф. Заходів
- •13.Мовна культура як складова культури ділового спілкування
- •14.Правила та види вітань за нормами ділового етикету
- •15.Офіційні звернення.
- •16. Офіційні форми рекомендування, представлення за принципами ділового етикету
- •17.Країнознавство як сукупність міжгалузевих наукових досліджень країн і регіонів
- •18.Об'єкт і предмет країнознавства
- •19. Множинність предметів країнознавства. Комплексне країнознавство
- •20. Предмет країнознавства в галузі знань "міжнародні відносини"
- •21.Еволюція країнознавчих теорій і вчень
- •22.Зарубіжні національні країнознавчі школи
- •23.Країнознавство та країнознавчі школи в Україні
- •24.Типології та класифікації у країнознавстві
- •25.Історико-географічні регіони світу
- •27.Етнокультурні регіони світу
- •28.Духовно-релігійні регіони світу
- •29.Формування сучасної політичної карти світу
- •30. Основні лінії впливу геополітичного чинника на міжнародні відносини
- •31. Цільові та комплексні країнознавчі дослідження
- •32. Джерела інформації для країнознавчого дослідження
- •33.Географічне і політико-географічне положення країни як чинник її зовнішньої політики
- •34. Методами країнознавчого дослідження є:
- •35. Природні умови і ресурси як чинник зовнішньополітичних інтересів країни
- •36. Місце історичної компоненти в комплексному країнознавстві
- •37. Рівень економічного розвитку та структура господарства як чинники зовнішньої політики держави
- •38. Геоекономічні чинники в міжнародних відносинах
- •39. Характер політичної організації суспільства як чинник зовнішньої політики держави
- •41.Геокультурологія та геокультурне середовище країни чи регіону
- •1. Культура й географічні образи
- •2. Геокультурні образи
- •3. Геокультурні образи й цивілізаційні границі
- •4. Структура геокультурного простору: приклад Візантії
- •5. Геокультура й образно-географічна картина світу
- •6. Використані терміни
- •Геокультура
- •42.Етнічний склад населення та міжетнічні відносини як чинники зовнішньої політики держави.
- •1. Поняття етнонаціональної політики
- •2. Етнонаціональні відносини та проблеми національної політики.
- •43.Геоетнологія та геоетнологічне середовище країни чи регіону
- •44. Проблеми міграції населення як чинники міжнародних відносин
- •1. Збільшення масштабів міжнародної міграції
- •2. Розширення географії міжнародних міграцій
- •3. Якісні зміни структури міграційних потоків
- •4. Фемінізація міграційних потоків
- •5. Неухильне зростання і структурна нездоланність нелегальної імміграції
- •6. Зростання масштабів і розширення географії вимушених міграцій
- •7. Збільшення значущості міжнародної міграції населення в демографічному розвитку світу
- •45. Релігієзнавство як складова комплексного країнознавства
- •46. Георелігієзнавство та георелігійне середовище країни чи регіону
- •47.Аналітико-прогностичні можливості країнознавства
- •48. Аналітична довідка міжнародника-експерта з країни або регіону
6. Використані терміни
1. Поняття геокультури в соціальних науках активно використається И. Валлерстайном. Воно тісно пов'язане з концепцією системного аналізу й розглядається насамперед у контексті глобальних геополітичних і геоекономічних проблем.
2. Конус виносу - "...форма рельєфу, утворена скупченням пухкого уламкового матеріалу, відкладеного постійним або тимчасовим водотоком у нижньому кінцю яру, балки або долини, де відбувається різке зменшення живої сили потоку. Має вигляд плоского напівконуса, зверненого вершиною проти плину водотоку. Особливо більші К. в. утворяться при виході гірських рік на прилягаючу рівнину"
Геокультура
Геокультура — термин, введенный в общественные науки И.Валлерстайном. Г., по Валлерстайну, — это культурное основание господствующей миросистемы. В своих работах Валлерстайн описывает капиталистическую миросистему, образовавшуюся в начале XVI в., и на сломе XX-XXI вв. (после краха грандиозного социалистического эксперимента) переживающую самый значительный кризис в своей истории. Г. капиталистической миросистемы был и остается либерализм: общая вера в то, что политически свободная нация, выбрав правильный экономический курс развития (причем с уже заданными ведущей геокультурой рамочными условиями), достигнет успеха и могущества. На что Валлерстайн не перестает утверждать, что данное высказывание верно только для отдельной страны, но не для системы в целом, так как в рамках существующей миросистемы "не существует пути, двигаясь по которому могли бы одновременно развиваться все (или хотя бы многие) страны".
Для Дмитрия Замятина, Г. — процесс и результаты развития географических образов в конкретной культуре, а также "накопление", формирование традиции культуры осмысления этих образов. По мнению Замятина, каждая культура "коллекционирует определенные географические образы", приобретая в свою очередь те или иные образно-географические конфигурации.
Для Бориса Межуева и Сергея Градировского Г., в более узком смысле, —это культурные основания, обеспечивающие связность и легитимность имперских пространств даже в постимперский период. (Именно в этой парадигме изложены нижеприводимые понятия геокультурных общностей, геокультурных связей и геокультурной периферии.)
Ключевые понятия:
а) Геокультура развития — историческая форма культурного давления с целью обеспечения программ модернизации. Г.Р. — доминирующий концепт 1945-70 гг., являющийся идейным оправданием неизбывно существующего неравенства между центром богатства (господства) и периферией бедности (догоняющего развития). Международная программа догоняющего развития оказалась бесполезной для большинства стран мира, что привело миросистему, по утверждению Валлерстайна, в "нынешний тупик".
б) Геокультурная альтернатива — одна из форм "культурной репрезентации пространства", в чем-то дополняющая так наз. "цивилизационный" подход (Тойнби-Хантингтон), а в чем-то представляющая ему альтернативу.
Принципиально в ином смысле употребляется понятие Г.А. в рамках дискурса современного политического ислама. Г.А. — это действительно альтернативные основания (онтологического порядка) и альтернативный проект справедливого глобального мироустройства, продвигаемые исламом на основе шариата.
в) Геокультурные общности — сохраняющиеся социокультурные связи бывших метрополий с территориями, находившимися ранее в их владении. Г.О., как правило (хотя и не исключительно), основываются на сохранении языка метрополии в их бывших владениях (доминионах, колониях, лимесе и т.д.) в качестве официального государственного (второго государственного), языка образования или языка культурной и/или деловой элиты. Г.О. тем крепче, чем выше был просветительский потенциал метрополии в период существования колониальной системы.
г) Геокультурные связи — то, что "сшивает" индустриальный (в настоящее время — эволюционирующий в постиндустриальный) мир с так наз. Третьим миром. Г.C. являются важным фактором в политике натурализации «развитых стран», одним из критериев, позволяющим им различать во внешнем мире "своих", "почти-что-своих" и "чужих".
д) Геокультурная периферия — пространство, представляющее собой возобновляемый источник демографического ресурса (иммиграционного потока), отвечающего заданным характеристикам — квалификационным, образовательным, половозрастным, но, в первую очередь, языковым и культурным. Укрепление Г.П. для государств — "демографических реципиентов" имеет принципиальное значение и составляет часть их геостратегического планирования.
е) Геокультурные образы — по Замятину, "система наиболее мощных, ярких и масштабных геопространственных знаков, символов, характеристик, описывающая особенности развития и функционирования тех или иных культур и/или цивилизаций в глобальном контексте". Г.О. относятся по преимуществу к экзогенным образованиям, т.е. пограничным, формирующимся на стыке смежных географических образов. Так, например, в формировании Г.О. России приняли участие географические образы Восточной Европы, Евразии, Причерноморья, Прибалтики и Кавказа.
