45. Релігієзнавство як складова комплексного країнознавства

Курс "Релігієзнавство" містить об'єктивний аналіз виникнення, становлення та розвитку релігії як соціально-історичного феномена, його впливу на розвиток людської думки, структуру, цілі і завдання. Релігієзнавство є єдиною і водночас багато дисциплінарною сферою гуманітарного знання. Його стуктурними системами є філософія релігії, психологія релігії, антропологія релігії, футурологія релігії, культурологія релігії, географія релігії та інші.

Таким чином, вивчаючи релігієзнавство як учбову, філософську дисципліну, інтелігентна людина, крім своєї спеціальності, має збагатити свій розум гуманітарними знаннями. А тому без фахівців з філософії та релігієзнавства годі й сподіватися, що ми зможемо підготувати гуманітарно розвинуте покоління нової України, яке буде толерантно ставитись до іншої точки зору на походження Всесвіту і життя, збагатить себе знаннями про різні філософські, релігійно-етичні і культурні системи і буде впливати на конструктивний аналіз нового періоду в житті людства.

Релігієзнавство як самостійна дисципліна зовсім недавно з'явилось в учбових планах вузів. Це пов'язано з усвідомленням потреби більш об'єктивного підходу до змісту релігії та ролі в суспільстві, подолання багатьох забобонів у ставленні до релігії та церкви, пов'язаних з кілько десятирічним пануванням державного атеїзму. Не можна не бачити й певного потягу суспільства до релігійних цінностей. З іншого боку, цей потяг до релігії та церкви здебільшого не відповідає глибині та силі свого предмета — значною мірою це лише мода, в кращому випадку — пошук віри зневірених людей, в якому дуже дається взнаки невігластво, мало-освіченість в релігійних справах, невміння жити релігійним життям.

Завданням цього курсу є розвиток гуманітарної загальної освіти; це загальноосвітній ознайомчий курс, який має на меті привернути увагу до релігії як такої, висвітлити її роль у житті суспільства і окремої людини, зорієнтувати в питаннях різноманітності релігійних конфесій, їх походження, історії, сучасного стану і взаємних стосунків особливо ж у питаннях релігійного досвіду власного народу та історично пов'язаній з ним релігії.

Методи і принципи релігієзнавства

Будь-яка сфера науковогознання передбачає наявність системи шляхів, прийомів, способіввирішення певних пізнавальних проблем, тобто методів. Релігієзнавствоне є винятком. 

Методи релігієзнавства. Як складне,синтезуюче утворення, релігієзнавство послуговується цілою низкоюрізноманітних методів пізнання: загально- та конкретнонаукових,теоретичних та емпіричних і, звичайно ж, філософських. 

Методи релігієзнавства - шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумства.  Релігієзнавство використовує здебільшого три філософські методи - діалектичний, феноменологічний та герменевтичний. 

Діалектичний метод. Дає змогу розглядати процеси і явища релігії в динаміці їхстановлення і розвитку, у їх взаємозв´язку між собою та з процесами іявищами інших сфер суспільного буття (філософії, політики, моралі,мистецтва тощо). Охоплюючи релігію в усіх її зв´язках іопосередкуваннях, цей метод допомагає виробити найзагальніші поняття ікатегорії релігієзнавства, відіграючи синтезуючу роль у всій сукупностідосліджень релігії. Водночас йому властиві й деякі вади. Діалектиканамагається з´ясувати зміст найзагальніших понять, залишаючись у сферісамих понять. Реальна дійсність не завжди береться до уваги, а томуінколи цей метод може призводити до неадекватних їй висновків.Діалектичний метод особливо плідний на завершальному етапі пізнання,коли зміст релігієзнавчих понять уже більш-менш сформовано ізалишається показати їх взаємозалежність, взаємоперехід, рух. 

Феноменологічний метод. Порівняно з діалектичним є відносно новим. Він дає змогупроникнути до «чистої суб´єктивності» індивіда. Іншими словами, задопомогою певних засобів вияву сенсів він дає змогу співвідноситимотиви, уявлення, ідеї, мету віруючих. Завдяки цьому вибудовуєтьсясмисловий зв´язок у їхній поведінці, виявляються формальні структуриспілкування, суб´єктивні чинники суспільних відносин. 

Герменевтичний метод. Своїм корінням він сягає ще часів Середньовіччя, зокрематрадицій екзегетики (розділу теології, який тлумачить Святе Письмо -Біблію). Метод охоплює систему різноманітних засобів поясненнясакральних текстів, творів отців церкви, релігійних авторів минулого,релігійних процесів і явищ загалом. Послуговуючись цим методом,дослідник порівнює розуміння сакральних першоджерел різними поколіннямиз їх авторською інтерпретацією, виявляє зв´язок тексту з певнимсоціокультурним середовищем. Герменевтичний метод сприяє не простомупоясненню, а розумінню, виявленню сутнісних ознак і властивостейрелігійних явищ. Важливими інструментами на шляху вивчення розмаїтогосвіту релігії є також загальнонаукові методи: порівняльно-історичний,типологічний, структурно-функціональний, системний та ін.  Принципи релігієзнавства. Засобом організації й спрямування релігієзнавчого пошуку є й системавідповідних наукових принципів, найпоширенішими серед яких є принципиоб´єктивності, історизму і толерантності. 

Принципи релігієзнавства - основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

Принцип об´єктивності. Цей принцип, як основна методологічна

засада будь-якогонаукового знання, є відправним. Його сутність виражає вимога розглядатирелігійний феномен таким, яким він є сам по собі, без будь-якихсуб´єктивних інтерпретацій, емоційно-упереджених установок. Відповіднодо цього принципу певний об´єкт має аналізуватися з урахуванням йоговнутрішньої необхідності, як незалежна цілісна система. Не меншу рольвідіграє і вимога науково обґрунтованого викладу, опертя на всебічноперевірені факти. У релігієзнавстві принцип об´єктивності доповнюєтьсяпринципом позаконфесійності, що орієнтує дослідника на уникненняконфесійної заангажованості при дослідженні релігійних явищ і процесів.Адже часто оглядання на конфесійний інтерес змушує ігноруватиоб´єктивні закономірності й тенденції розвитку релігійних феноменів. 

Принцип історизму. Вимагає, щоб об´єкт релігієзнавчого пошуку сприймався не якщось усталене й незмінне, а як те, що повсякчас змінюється,розвивається. Звідси вимога системності в його дослідженні: відз´ясування причин, умов, особливостей появи, етапів функціонування таїх взаємозв´язку і механізму змін до аналізу нинішнього стану об´єктавивчення й передбачення, прогнозування майбутніх змін, тенденційрозвитку. Тобто принцип історизму вимагає вивчати релігійний об´єкт урозвитку, з урахуванням конкретних просторово-часових координат. 

Принцип толерантності. Передбачає діалог релігійного й нерелігійногосвітогляду. Обидва типи світогляду мають низку спільних ознак,елементів (початкові інтегральні уявлення, поняття), ідей, що утворюютьструктуру, «будівлю» світоусвідомлення й світовідчуття; вони містятьзагальнолюдські елементи - об´єктивно - істинні знання, моральніуявлення, що виражають необхідні умови суспільного буття,загальнозначимі духовні цінності. Згідно з цим принципом релігія маєаналізуватися як загальнолюдське явище, що втілює в собі прагнення іволю людини незалежно від її соціального стану, національної належностіі яке притаманне різним сферам суспільного життя. 

Принцип толерантності тісно пов´язаний із проблемою свободи совісті,ненасильствому,справах віри. Тому зміст релігієзнавства неодмінноспійвідноситься з вимогами державних правових документів про свободусовісті, зокрема Закону України «Про свободу совісті та релігійніорганізації» від 23 квітня 1991 p., який гарантує громадянам право насвободу совіст відповідно до Конституції України; Декларації продержавний суверенітет України (1991). 

Беруться до уваги норми міжнародного права, втілені в міжнародних правових документах: -Загальній декларації прав людини (прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p.);

-Європейськійконвенції з прав людини (Міжнародному пакті про громадянські іполітичні права), прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 p.; -Паризькій хартії для нової Європи (підписаній керівниками 32 держав Європи, США і Канади 21 листопада 1990 р.);

-Деклараціїпро права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійнихта мовних меншин (прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1992p.); -Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості тадискримінації на підставі релігії чи переконань (проголошенійГенеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981 р.) та ін.  Резюме  Релігієзнавчі знання, вичленовуючись із філософії, етики, естетики, набувають самостійного статусу в XIX ст. 

Основнимпредметом релігієзнавства є природа, структурні компоненти,закономірності розвитку релігії, своєрідність її вияву та механізм діїяк на індивідуальному, так і суспільному рівнях буття в різні історичніепохи. Тобто релігієзнавство зорієнтоване на розуміння феноменарелігії.  Релігія, в тлумаченні сучасного релігієзнавства, утверджує в людині людське.  Структурурелігієзнавства формують філософія релігії, історія релігії, соціологіярелігії, психологія релігії, феноменологія релігії, географія релігіїтощо.  Категорії релігієзнавства, функціонуючи в єдиній системі, охоплюють цілісне відношення «людина - релігія - світ»

Релігієзнавство послуговується різноманітними методами пізнання - діалектичним,феноменологічним, герменевтичним — та системою основоположних принципів, серед яких домінують принципи об´єктивності, історизму йтолерантності.