2. Розширення географії міжнародних міграцій

В даний час міжнародної міграцією охоплені, по суті, всі країни світу, які в тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі виявляються втягнутими у світові міграційні потоки. Навіть такі, щодо закриті держави як Північна Корея, Куба, Китай все більш активно залучаються до світові міграційні процеси, при тому, що еміграція з них контролюється значно більш жорстко, ніж імміграція, на противагу багатьом іншим країнам. Так, в Китаї, наприклад, нелегальний виїзд з країни може вилитися для китайців дуже серйозними покараннями, аж до смертної кари. 

Необхідно відзначити, що, незважаючи на те, що більшість міжнародних мігрантів походить з країн, що розвиваються, сучасні міграційних потоки являють собою не просто рух "з півдня на північ" або "зі сходу на захід", близько третини врахованих мігрантів переміщуються з однієї країни, що розвивається в іншу і така ж приблизно частка виїхала із в розвинені країни. Іншими словами, чисельність мігрантів переміщаються з "півдня на південь", приблизно врівноважує чисельність мігрантів, які прямують з "півдня на північ". У дійсності, всі країни і території світу в новому ХХI столітті в тій чи іншій мірі є країнами прийому для якихось мігрантів. Епоха швидких перевезень в межах всього світу не залишила незачепленою жодну країну, міжнародні мігранти з'явилися всюди. За даними Відділу народонаселення ООН, в 2005 році єдиним суверенною державою в світі, в якому чисельність міжнародних мігрантів становила менше однієї тисячі чоловік була республіка Тувалу (чисельність жителів якої не перевищує 10,5 тисяч чоловік).  За останні 50 років відбулися значні зміни в регіональному розподілі міжнародних мігрантів. Якщо в 1960 році велика частина міжнародних мігрантів (57,2%) знаходилася в регіонах, що розвиваються, то в даний час більше 60% міжнародних мігрантів припадає на розвинені регіони світу. Останнє пов'язано з тим, що за 1960-2005 роки чисельність міжнародних мігрантів, що проживають у розвинених регіонах світу, збільшилася більш ніж на 83 млн. чоловік (у 3,57 рази), тоді чисельність міжнародних мігрантів, що проживають в регіонах, що розвиваються світу, - всього на 32,09 млн. осіб (в 1,74 рази). Найбільш помітні зміни спостерігалися в Європі та Північній Америці, де чисельність міжнародних мігрантів зросла, відповідно, в 4,5 рази і 3,56 рази. 

Значний вплив на географію міжнародних міграційних потоків надав розпад соціалістичної системи і формування нової євразійської міграційної системи, що об'єднує територію колишнього радянського союзу з населенням більше 230 млн. чоловік. При цьому центром цієї системи в силу історичних та соціально-економічних причин стала Росія, перетворилася на центр тяжіння масових потоків мігрантів.  Таким чином, на глобальному рівні відбулися за останні п'ятдесят років зміни виражалися в істотній зміні географії міжнародних міграційних потоків, включенні все більшого числа країни в процеси міжнародної міграції.

3. Якісні зміни структури міграційних потоків

Глибокі зміни, що відбулися у світі в другій половині XX ст. і зумовлені розвитком постіндустріального сектора економіки і відповідної трансформацією потреб світового ринку праці, здійсненням ліберальних реформ і демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах і країнах, зумовили виникнення якісно нового етапу у розвитку міжнародної міграції. Ключовими з спостережуваних змін є: Наявні статистичні дані не дозволяють повною мірою аналізували часовий міграційні потоки (або з тієї причини, що дозвіл на в'їзд не потрібно, або тому, що ці переміщення є "нерегулярними" в плані їх легальності), а значна частина інформації, що стосується їх, носить не регулярний характер, в зв'язку з чим більша частина тимчасових переміщень залишається не облікованої.  Разом з тим туристична статистика і проведені дослідження в ряді приймаючих країн показують, що протягом останніх п'ятдесяти років кількість постійних (чи довгострокових) іммігрантів збільшилася, однак набагато більш значно зросли кількість і частота короткострокових переміщень, тобто тимчасових, сезонних і, особливо, маятникових міграцій, у тому числі туристичних поїздок.  При цьому з усіх видів і форм міжнародної міграції протягом останніх десятиліть найбільш динамічно розвивалася тимчасова трудова міграція. C 1992 року по 2000 рік чисельно тимчасових трудових мігрантів у Сполучених Штатах збільшилося в чотири рази, в Австрії в три рази і у Великобританії в два рази. Це пов'язано, з одного боку, з поширенням і все більшою доступністю засобів транспорту, що спрощують пересування людей і "скорочують" відстані між країнами і континентами. У цих умовах тимчасова робота за кордоном є для індивідів більш кращою, ніж постійна еміграція, оскільки пов'язана з меншими матеріальними і нематеріальними витратами. З іншого боку, глобалізація світового ринку праці вимагає більшої гнучкості міграційної поведінки, що якраз і може гарантувати тимчасова трудова міграція. Залучення іноземних працівників на тимчасовій основі також відповідає цілям імміграційної політики розвинених держав, які, власне, і складають "глобалізаційних еліту" і, багато в чому, визначають умови, на яких інші країни беруть участь у процесах глобалізації. 

Зміни кваліфікаційної структури міжнародних міграційних потоків  На ринках праці розвинутих країн, які в першу чергу і визначають напрямок та інтенсивність світових міграційних потоків трудових мігрантів, сформувався стійкий попит на працю іноземних працівників двох кваліфікаційних "полюсів": працівників низької кваліфікації і висококваліфікованих працівників сучасних професій. При цьому попит на працю іноземних працівників у приймаючих країнах еволюціонує в бік більш кваліфікованої робочої сили, а приймаючі країни все більш посилено заохочують залучення кваліфікованих іммігрантів в ті галузі та сектори національної економіки, які відчувають явний дефіцит місцевих працівників.  Окремі європейські країни (в тому числі Німеччина) пішли на лібералізацію імміграційного законодавства для кваліфікованих працівників і видачу "грін-карт" певним категоріям трудящих-мігрантів. У результаті зміни кваліфікаційної структури міграційних потоків полягають перш за все у збільшенні серед мігруючих частки осіб з високим рівнем освіти і професійної кваліфікації. Дана тенденція несе в собі одну з найбільш, можливо, болючих проблем для країн, що розвиваються, що отримала образний вислів "відплив умів", тобто безповоротна міграція висококваліфікованих фахівців (вчені, інженери, лікарі та ін), включаючи потенційних фахівців (студентів, аспірантів, стажистів), щодо яких, проводиться цілеспрямована політика по їх залученню з боку розвинених країн. За оцінками експертів ООН, тільки фінансові втрати країн, що розвиваються від "витоку умів" за останні 30 років перевищили 60 млрд. доларів, а загальні обсяги інтелектуальної еміграції з країн, що розвиваються склали від 10% до 30% їх інтелектуального потенціалу. У свою чергу, низько - і некваліфіковані мігранти виявляють на своєму шляху все нові перешкоди, що закривають доступ до країн "кінцевого призначення". Разом з тим, оскільки продовжують існувати як фактори, що виштовхують некваліфікованих працівників з їх рідних країн, так і стимули, що заохочують роботодавців у приймаючих країнах використовувати працю іноземних працівників (навіть на нелегальних умовах), ця група продовжує залишатися залученою у світові міграційні процеси, а уряду приймаючих країн змушені розробляти програми з тимчасового залученню некваліфікованих мігрантів.