43.Геоетнологія та геоетнологічне середовище країни чи регіону

Етнічна географія — одна з географічних наук, яка розвивається на стику з історичними науками, соціологією, психологією, політологією, статистикою населення, демографією. Етногеографія вивчає географічне розміщення етнічних спільнот і всіх складових їхньої культурно-історичної, соціально-економічної, політичної, біологічної своєрідності й подібності — окремих компонентів етнічності та їх поєднань; географічне розміщення та територіальну організацію людства як сукупності представників різних етнічних спільнот. Етногеографічні дослідження спрямовані на всі таксономічні рівні етнічних спільнот Землі протягом усієї історії людства — від найдавніших часів до сучасності, джерелами для етногеографічних досліджень слугують статистичні дані, результати опитувань, стаціонарні та експедиційні спостереження, історичні документи, археологічні дані тощо.

Предмет науки

Етногеографія з'ясовує наступне:

• межі етнічної території та її географічне розташування, чисельність етнічної спільноти, щільність заселеності етнічної території, форми розселення, типи поселень, територіальні системи поселень, форми урбанізації та рівень урбанізованості етносів;

• поширення окремих етнічних рис (компонентів етнічності) — спільних для всієї спільноти, або для певної її частини цінностей, вірувань, норм, традицій, смаків, самосвідомості, історичної пам'яті), мови, традиційно-побутових елементів матеріальної культури, способів ведення господарства, форм соціальної та політичної організації етнічних спільнот;

• етно-територіальну структуру населення світу та етнічну структуру окремих його частин — материків, країн, міст тощо;

• значення географічного середовища в утворенні та розвитку етнічних спільнот, у наявності окремих етнічних рис;

• групування етнічних спільнот за географічними ознаками;

• наявність регіональних відмінностей в межах етнічної території, її районування на підставі нерівномірного розміщення населення та його локальних етнічних відмінностей;

• географічну зумовленість і територіальні відмінності протікання процесів, що призводять до зміни стану етнічності — етнічних процесів (у тому числі модифікації традиційних форм культури та побуту, їх стандартизації та уніфікації), біологічного відтворення етнічної спільноти, міграційних та інших процесів.

У сучасній етногеографії існують різні підходи до виділення етнічних територій, до картографування окремих елементів матеріальної і духовної культури, до класифікації етнічних спільнот тощо.

Поява назви

Термін «етногеографія» вперше використав В. Г. Богораз-Тан у 1920-х р., хоч зародки етногеографічних знань знаходимо вже у працях багатьох стародавніх авторів. Найдавніші географічні карти містили етногеографічну інформацію. Етнічну ситуацію на території України відображали у текстах та картах давні греки, араби, євреї.

Своєрідність культури, побуту, суспільного ладу, особливості психіки етнічних спільнот раніше пояснювали безпосереднім впливом природного середовища, в якому ці спільноти жили. У XIX ст. виразно оформилися теорії географічного детермінізму.

Перші дослідження в Україні

Перші науково обґрунтовані етногеографічні карти території України з'явилися в середині XIX ст. — Шафарика А. І. (1843 р.), Кеппена П. І. (1851 р.), Черніга К. Ф. (1855 р.). Відтоді укладено й опубліковано не один десяток етногеографічних описів, карт, спеціальних досліджень, присвячених всій етнічній території українців чи окремим її частинам. Великий внесок у становлення української етнічної географії зробив С.Рудницький, у її розвиток — В.Кубійович. В умовах хрущовсько-брежнєвського СРСР етногеографічні дослідження провадив В.Наулко.

Актуальність етногеографічних досліджень зростала під час активного виборювання українцями незалежності своєї держави. Українські політичні лідери, починаючи від Б. Хмельницького, прагнули щоб українська держава охопила всю українську етнічну територію. Етногеографічна карта України була одним з перших масових видань періоду УНР.

Україна і етногеографія

Як і в більшості європейських країн, в Україні провадиться історико-етнографічне картографування, досліджується етнічна будова країни в її історичному розвитку, що допомагає виробленню оптимальної політики держави в етнічній сфері, зростанню етнічної самосвідомості серед широких верств населення. Етногеографічна інформація міститься у навчальному курсі «Географія України» обов'язковому для вивчення у середніх загальноосвітніх школах України (у підручниках і атласах).

Картографування етнічних меж українців та сусідніх народів

Картографування етнічних територій активно розвивалося у XIX й ХХ ст. Етнічні межі більшості європейських народів та їх зміни у часі докладно вивчені географами та істориками і показані на картах, в національних і регіональних атласах, а також у спеціальних атласах (в атласах народів). Формування візуального образу української етнічної території відбувалося упрдовж середини XIX ст. — початку ХХ ст. Сучасна межа української етнічної території вивчена ще недостатньо докладно. Загалом вона наблизилася до лінії державного кордону України, збігаючись із нею на більшості ділянок українсько-польського та українсько-білоруського кордонів.

Визначення (ідентифікація) етнічних територій за етнічними спільнотами

Заселену переважно певною етнічною спільнотою частину земної поверхні називають за етнічною назвою тієї спільноти. Територія, де переважають, наприклад, білоруси називається білоруською етнічною територією, або — етнічною територією білорусів; українці — українською етнічною територією, або — етнічною територією українців. Територія, що вирізняється змішанням двох чи багатьох етнічних спільнот, називається за назвами найчисельніших з них, у порядку спадання їхньої питомої ваги. Так, наприклад, Кримський півострів України сьогодні є російсько—українсько—кримсько-татарською етнічною територією, або — етнічною територією росіян, українців і кримських татар. При цьому, корінними етнічними спільнотами на території Кримського півострова є кримські татари, караїми та кримчаки.

Порівняння етнічних територій

Для порівняння етнічної змішаності територій обчислюють індекс їхньої етнічної мозаїчності. Зазвичай це роблять не по однорідних за етнічним складом людності територіях, а по адміністративно територіальних одиницях, що охоплюють різні етнічні території й етнічні анклави. Причина у тому, що статистичні дані щодо розподілу людності за етнічною належністю подаються по поселеннях (не завжди) та по адміністративно-територіальних одиницях. У такому випадку цей показник не характеризує рівня змішаності однорідної за етнічним складом мешканців території.

Порівняння етнічних територій здійснюють за різними критеріями, що всебічно характеризують їхній стан і розвиток, це дозволяє виявити комплекс спільного (подібного) й відмінного між різними етнічними територіями.

Значення етнічної території для відтворення етнічної спільноти

Етнічна територія необхідна для формування етнічної спільноти та для забезпечення її повноцінного сталого відтворення. Етнічна територія — це не лише поверхня суходолу, але й усе навколишнє природне середовище з його ландшафтами, кліматом, наявними в надрах корисними копалинами, а також розташовані на цій території культурні та цивілізаційні надбання етносу, створені руками попередніх поколінь — виробничі споруди, транспортні комунікації, наукові установи, соціальна інфраструктура тощо.

Зв'язок між етнічними територіями та територіями держав

Між етнічними та державними територіями існує міцний взаємозв‘язок. Етнічні території стали (особливо у ХХ ст.) чи не найважливішим чинником сучасного державно-політичного розподілу земної поверхні, оскільки етнічні спільноти є дієвими суб‘єктами політики й міжнародного права.