5. Геокультура й образно-географічна картина світу

Географічна розмаїтість окремих регіонів, країн і континентів робить практично неможливим подання про якомусь єдиного, магістральному образі світового розвитку в його цивілізаційних, соціальних, політичних й економічних контекстах. Образ (образи) світового розвитку - це системи скоординованих "ланцюжків", або кластерів цілеспрямованих, специфічних географічних мегаобразів, що включають у себе стійкі подання про динамік гео розвитку тих або інших людських співтовариств. Складність дослідження подібних географічних образів складається в необхідності узгодження різних подань про внутрішню й зовнішню динаміку окремих мегаобразів: наприклад, вивчення географічного образа арабського миру неминуче пов'язане зі створенням адекватних процедур співвіднесення подань "зсередини" арабського миру з поданнями "ззовні" його - цілком можливо, з декількох точок зору (європейської, російської, американської й т.д.). Аналогічна думка висловлюється І. Валлерстайном.

Парадокс образної геоглобалістики полягає в неможливості досить коректного формування єдиного географічного образа світового розвитку. Очевидно, неможливо - принаймні, у першому наближенні - створення мережної системи щільно вв'язаних між собою географічних образів світового розвитку різного масштабу у вигляді специфічних образних "мотрійок". Наприклад, образи розвитку країн Південно-Східної Азії укладаються в уявленні про розвиток Азії в цілому. Подібні конструкції неможливі в силу динамічності самих образно-географічних конфігурацій, часто захоплюючі фрагменти спочатку чужих образно-географічних полів, або, навпаки, що уступає частини свого образно-географічного "домена". Так, географічні образи розвитку Японії частково входять у євро-американський образно-географічний домен (переважно, образно-геоекономічний і частково образно-геокультурний); у той же час можна простежити образно-географічну експансію Японії в цей же домен, а також у загальазіатське образно-географічне поле (частково, образно-геоэкономическая експансія - у сфері організації виробництва, менеджменту, ділової культури, а також образно-геокультурная експансія - "експорт" автохтонних екзотичних образних подань про Японію).

Сучасна образно-географічна картина світового розвитку являє собою продукт взаємодії декількох потужних образно-географічних мегатрендов, що формують домінуючі форми її "рельєфу". Під образно-географічним мегатрендом розуміється магістральна траєкторія розвитку якого-небудь географічного образа, що супроводжується його якісними трансформаціями; при цьому сам образ повинен "захоплювати" у реальному просторі частину світу, континент (або його частину) або великий геополітичний, геоекономічний, геокультурний регіон миру. "Рельєф" образно-географічної картини світового розвитку створюється шляхом дистанціювання від яких-небудь політичних, економічних, культурних подій світового значення; фіксації ментальних "відстаней" і потім параметризації самих образів за допомогою специфічних географічних (геоморфологічних) понять. Важливі моменти у формуванні подібного "рельєфу" - це бажана візуалізація подань про нього, а в методологічному плані - усвідомлення цих подань стосовно реального географічного простору. Так, цілеспрямованими геоцивілізаційними "конусами виносу" євро-американської цивілізації можна назвати Латинську Америку, частину Південно-Східної Азії й Ближнього й Середнього Сходу. Із глобальної образно-географічної точки зору відбувається процес євро-американської геоекономічною й, частково, геокультурної "пенеполонізаціїї" Євразії й Південної Америки. Поряд із цим можна говорити про початкові стадії образно-географічного циклу (за аналогією із класичної геоморфологіческою теорією Девиса) Східної Європи, Центральної Азії й, можливо, Південної Азії. Це означає експансію й "піднесення" зазначених географічних образів й їхню природну глобалізацію, коли артикуляція й маніпулювання цими образами будуть займати значну частину світового образно-географічного простору. Природна глобалізація географічних образів трактується тут як включення пануючих подань про оптимум світового розвитку (у певну епоху) у конкретні географічні образи й подальшу їхню локалізацію ("доместикація") у рамках традиційних географічних подань. Завдяки цьому процесу традиційний географічний простір, чий глобальний образ зародився в епоху Великих географічних відкриттів, стає як би більше домашнім, більше "розміщеним".