2. Форми, суб'єкти і об'єкти права власності на природні ресурси

Відповідно до Закону України «Про власність» (ст. 31) і Конституції України (ст. 13, 14, 41), основними формами власності в нашій державі є: державна (яка у свою чергу підрозділяється на загальнодержавну власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність), а також загальнонародна, колективна і приватна.

Таким чином, згідно ст. 2 Закону України «Про власність» в Україні власність виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. При цьому законодавчо визначено, що усі форми власності є рівноправними.

У свою чергу, Конституція України по-іншому врегулювала відносини власності. Так, у ст. ст. 41, 116, 142, 143 мова йде про приватну, комунальну і державну власність, обходячи при цьому мовчанням колективну власність. Поряд з цим, у ст. 13 основного закону говоритися не про рівноправність усіх форм власності, а про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності. Таким чином, термін «колективна власність» у Конституції не згадується. Але це не означає, що зазначена форма власності не існує.

Однак слід відзначити, що в зв'язку з прийняттям Конституції України і вступом у силу 21 травня 1997 р. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дане положення застаріло. Підставою для подібного твердження служить закріплене в ст. 142, 143 Конституції України й у ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» положення про те, що право комунальної власності належить самостійним суб'єктам - територіальним громадам, а не адміністративно-територіальним одиницям. Відповідно до ст. 140 Конституції України і ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - це жителі села або добровільне об'єднання жителів декількох сіл, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями. Відповідно право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися за своїм розсудом і у своїх інтересах приналежними їй природними ресурсами як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Слід також окремо роздивитися інші форми власності на природні ресурси й уважно простежити їх взаємозв'язок.

Право державної власності на природні ресурси являє собою сукупність правових норм, що закріплюють приналежність природних ресурсів народу України в особі обраного їм представницького органа державної влади, а також визначальний порядок придбання, використання і відчуженості державної власності. Особливістю зазначеної форми права власності є той факт, що вона виступає у виді виключної власності народу України, тобто держава володіє тільки одною компетенцією, як-от - здійснення управління природними ресурсами в загальнонародних інтересах.

З правом державної власності на природні ресурси тісно пов'язане право загальнонародної власності. Крім вищевказаних статей Конституції України, дане право отримало відображення у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Ст. 4 Закону проголошує, що природні ресурси України є власністю народу України, який має право володіння, користування і розпорядження природними багатствами нашій держави. У державній власності знаходяться всі землі України, за винятком, переданих у колективну і приватну власність. Далі підкреслюється: «Повновладдя України в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через органи державної влади відповідно до законодавства України. Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України».

Право колективної власності на природні ресурси являє собою систему правових норм, що регулюють порядок здійснення повноважень володіння, користування і розпорядження різноманітними природними об'єктами з боку колективних об'єднань. Характерною рисою даної форми власності є факт добровільної відмови громадянина, що вступає в колективне підприємство, від свого права власності на природний ресурс, але при цьому за ним зберігається право обов'язкового його повернення при визначених, законодавчо закріплених, умовах.

Право приватної власності - це правовий інститут, що закріплює індивідуальну приналежність природного ресурсу за окремо узятим громадянином, тобто право власності являє собою сукупність правових норм, що регулюють порядок здійснення повноважень володіння, користування і розпорядження індивідуально визначеними фізичними особами. Відмінна риса даної форми права власності полягає в тому, що воно може виникнути тільки при наявності відповідного волевиявлення з боку громадянина, що бажає придбати природний ресурс у власність.

Визначаючи поняття й основні форми права власності на природні ресурси, слід позначити коло суб'єктів і об'єктів, що здійснюють повноваження володіння, користування і розпорядження конкретними природними ресурсами.

У якості суб'єктів права власності на природні ресурси виступають фізичні і юридичні особи, що володіють конкретними природними об'єктами на праві власності, тобто здійснюють повноваження володіння, користування і розпорядження.

Суб'єктами права державної власності є:

• Верховна Рада України;

• Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

• органи місцевого самоврядування (обласні, міські, районні, сільські, селищні Ради і їхні виконавчо-розпорядницькі органи).

Суб'єктами права колективної власності на природні ресурси виступають:

• колективи державних підприємств у встановленому законом порядку;

• господарські товариства;

• громадські об’єднання й організації.

Указом Президента України «Про негайні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. передбачено в період грудня 1999 - квітня 2000 року реформування колективних сільськогосподарських підприємств на основі приватної власності на землю і майна шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними долями (паями) і майновими паями, а також створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

У якості суб'єктів права приватної власності виступають:

• громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності;

• громадяни України, що володіють, користуються і розпоряджаються приналежними їм природними ресурсами;

• іноземні громадяни у відношенні земель несільськогосподарського призначення;

• особи без громадянства - у відношенні земель несільськогосподарського призначення.

Тут відмінною рисою є те, що в якості суб'єктів права приватної власності на природні ресурси можуть виступати тільки громадяни України. Винятком є земельне законодавство, що встановлює право власності іноземних громадян і осіб без громадянства у відношенні земель несільськогосподарського призначення.

Об'єкти права власності на природні ресурси являють собою природні або штучно створені природні компоненти або цілісні комплекси, що зареєстровані в природних кадастрах та інших документах, які мають юридичну спрямованість, як об'єкти володіння, користування і розпорядження (земля, надра, водні і лісові ресурси, тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона), а також виконуючі біологічні, екологічні, економічні і соціальні функції.

Об'єкти права власності на природні ресурси також розмежовуються по формах власності на державну, колективну і приватну. Відповідно до приведеної вище класифікації, об'єктами права власності є:

1) землі:

• державної власності (транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду та ін.);

• колективної власності (власність юридичних осіб);

• приватної власності (селянських (фермерських) господарств, призначені для будівництва й обслуговування житлового будинку, гаражні ділянки і т.д.).

2) надра як об'єкт:

• державної власності (корисні копалини загальнодержавного значення);

• колективної власності (корисні копалини місцевого значення, торф);

• приватної власності (загальнопоширені корисні копалини).

3) водні ресурси як об'єкти:

• державної власності (територіальні моря, внутрішні моря, води лікувального призначення і т.д.);

• колективної власності (водойми, розташовані на території й угіддях сільськогосподарських підприємств, до 3 га і т.д.);

• приватної власності (водойми, розташовані на території фермерських господарств, обсяг яких не перевищує 3 га, і т.д.).

4) лісові ресурси як об'єкти:

• державної власності (ліси загальнодержавного призначення);

• колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 га та ін.);

• приватної власності (ліси селянських (фермерських) господарств, обсяг яких складає не більш 5 га та ін.).

5) тваринний світ у якості об'єкта:

• державної власності (дикі тварини в стані природної волі);

• колективної власності (дикі тварини, що вилучені зі стана природної волі, та ін.);

• приватної власності (дикі тварини, розведені в неволі або в напіввільних умовах, та ін.).

6) природно-заповідний фонд як об'єкт:

• державної власності (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки і т.д.);

• колективної власності (регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятники природи і т.д.);

• приватної власності (заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки і т.д.).