2. Правові заходи охорони довкілля

В НАСЕЛЕНИХ ПУНКТАХ

Питання правової охорони навколишнього середовища в населених пунктах регулюються цілим рядом нормативних актів, із яких у першу чергу відзначимо спеціальні Закони України «Про основи містобудування», «Про планування та забудову територій», «Про архітектурну діяльність», «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» та інші. Особливостям правового забезпечення екологічної безпеки й охорони навколишнього середовища приділяється помітна увага в Законах «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про відходи», Земельному Кодексі та інше.

Державне регулювання у сфері охорони довкілля населених пунктів та містобудування здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою та Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженими органами з питань екології, містобудування та архітектури, іншими органами в порядку, встановленому законодавством, які мають визначену компетенцію в сфері охорони довкілля урбанізованих територій.

Державне регулювання в сфері охорони навколишнього середовища населених пунктів здійснюється шляхом:

• планування і розвитку територій на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;

• аналізу екологічного стану населених пунктів і прогнозування їхнього розвитку;

• проведення експертизи містобудівної документації та комплексної державної експертизи проектів конкретних об'єктів;

• розробці і затвердженні державних стандартів, норм і правил;

• контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудування, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів, раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів при проектуванні та будівництві;

• ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві у порядку, встановленому законом.

Стан навколишнього середовища, ступінь його негативного впливу на населення, що проживає в містах багато в чому визначається плануванням населених пунктів, що враховує кліматичні особливості даної місцевості. Зокрема, урахування переважних напрямків вітру, характерних для даної місцевості (троянда вітрів), дозволяє помітно знизити негативний вплив атмосферного повітря забрудненого стаціонарними джерелами. Розумне планування інтенсивних транспортних артерій (розташування їх удалині від житлових кварталів і місць відпочинку городян) дозволяє помітно знизити негативний вплив шуму, забрудненого транспортними засобами повітря на міське населення. Екологічно обґрунтоване планування і забудова населених пунктів є одним зі способів зниження впливу негативних факторів, викликаних забрудненням навколишнього середовища урбанізованої території.

Про особливу важливість правового регулювання питань планування і забудови населених пунктів свідчить прийняття Верховною Радою спеціального Закону “Про планування та забудову територій”¹⁰. Стаття 2 даного закону встановлює основні вимоги, які необхідно дотримувати при плануванні і забудови населених пунктів, якими, зокрема, є:

• забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку населених пунктів;

• визначення і раціональне розташування територій житлової та громадської забудови, промислових, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших територій і об'єктів;

• обґрунтування та встановлення режиму раціонального використання земель та забудови територій, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність;

• визначення територій, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та інше використання;

• охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів та інше.

Відповідно до законодавства, в Україні планування забудови і розвитку територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях. Кожному рівню планування відповідає розробка і прийняття Генеральної схеми розвитку відповідної території, що по своїй суті є концептуальним документом, що передбачає науково обґрунтований раціональний розвиток даної території, що враховує економічні, екологічні, демографічні, соціальні й інші фактори.

У масштабі конкретного населеного пункту основним нормативним актом, що визначає перспективи розвитку даного населеного пункту, його забудову і планування, є Генеральний план населеного пункту. Відповідно до законодавства, Генеральним планом населеного пункту встановлюються, зокрема:

• потреби в територіях для забудови та іншого використання;

• потреба у зміні межі населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання територій;

• межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій;

• планувальна структура та просторова композиція забудови населеного пункту;

• загальний стан довкілля населеного пункту, основні фактори його формування, містобудівні заходи щодо поліпшення екологічного і санітарно-гігієнічного стану;

• території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання;

• інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Відповідно до генеральних планів населених пунктів міські ради та їх виконавчі органи в межах своїх повноважень, визначених законом, вирішують питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, упорядкування територій, охороні довкілля та інше.

У відповідність з Генеральним планом населеного пункту розробляється детальний план населеного пункту, у якому визначаються, зокрема:

• розташування окремих земельних ділянок та об'єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови;

• розташування інженерно-транспортної інфраструктури, інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій при здійсненні планування і забудови територій регулюються ст. 19 Закону України «Про основи містобудування»¹¹, яким встановлено, що при розробці та реалізації містобудівної документації суб'єкти містобудівної діяльності зобов'язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій.

Сталий розвиток населених пунктів передбачає соціально, економічно і екологічно збалансований їх розвиток, спрямований на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної інфраструктури.

Забезпечення екологічної безпеки урбанізованої території визначається законом як дотримання встановлених природоохоронним законодавством вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров'я людини, здійснення заходів для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів.

Важливе місце в планування і розвитку населених пунктів у законодавстві України займають питання забезпечення санітарного й епідеміологічного добробуту населення, що мешкає на урбанізованої території. Так у ст.15 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»¹² встановлюється, що підприємства, установи, організації та громадяни при розробленні і використанні нових технологій, проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об'єктів і споруд будь-якого призначення, плануванні та забудові населених пунктів, курортів, проектуванні і будівництві каналізаційних, очисних, гідротехнічних споруд, інших об'єктів зобов'язані дотримувати вимог санітарного законодавства. При плануванні і забудові населених пунктів повинний дотримуватися пріоритет забезпечення найбільш сприятливих умов для життя, а також для збереження і зміцнення здоров'я громадян.

Найважливішими правовими інструментами охорони навколишнього середовища в населених пунктах є відповідні державні стандарти, норми і правила в сфері містобудування.

Державні стандарти, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природнокліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища. Порядок забудови територій населених пунктів регулюється цілим рядом державних будівельних і санітарних норм, яки мають техніко-юридичний характер, дивися наприклад¹³.

Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів встановлюється, що при розгляді проектів планування та забудови міських та сільських поселень гігієнічній експертизі підлягають рішення щодо територіального, соціального, комунально-побутового, промислового розвитку населеного пункту, планувальної структури, функціонального зонування, інженерного забезпечення та інженерної підготовки території, інфраструктури, транспортного забезпечення, організації всіх видів відпочинку, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища як на першу чергу, так і на розрахунковий та прогнозний строки.

При виборі земельних ділянок під новий населений пункт обов’язково виконуються:

• аналіз природнокліматичних умов з комплексною оцінкою сонячної радіації, вологості, температурного та вітрового режиму на всій території, що підлягає забудові;

• оцінка потенційної здатності природного середовища до самоочищення;

• аналіз відповідності якості навколишнього середовища (атмосферне повітря, водні ресурси, ґрунт) гігієнічним нормативам;

• забезпечення радіаційної безпеки території для проживання населення на основі результатів дозиметричного та радіометричного досліджень ґрунту, рослинності, водних ресурсів;

• виявлення та оцінка природних та штучних біогеохімічних провінцій, що можуть несприятливо впливати на здоров'я населення;

• можливість організації централізованого водопостачання, каналізування, ефективного очищення та знешкодження промислових, господарсько-побутових та спеціальних відходів;

• особливості інженерної підготовки території та організації благоустрою, можливості створення системи озеленення міст і приміського зеленого поясу;

• забезпечення нормативної потреби населення в короткочасному та тривалому відпочинку;

• наявність резервних територій, які забезпечать перспективи розвитку населеного пункту з урахуванням прогнозної чисельності населення за межами розрахункового строку;

• забезпечення можливості формування планувальної структури та функціонального зонування території населеного пункту відповідно до містобудівних та гігієнічних вимог.

Санітарним правилам відповідають території зі спокійним, малопересіченим рельєфом, що мають схили, достатні для природного стоку атмосферних опадів (1-6%). Малопридатними в санітарно-гігієнічному відношенні є ділянки, що затоплюються, підтоплюються, мають високий рівень ґрунтових вод та нахил більше 30%.

Правилами забороняється розміщування підприємств I та II класу небезпеки у населених пунктах з незадовільними умовами самоочищення природного середовища (туманоутворення, низькі температурні інверсії і та ін.) і високим потенціалом забруднення атмосфери.

Планування та забудова населеного пункту відповідає його народногосподарському профілю та ролі в системі розселення: місто-центр, населені пункти переважно адміністративного, наукового, транспортного, промислового, сільськогосподарського, курортного, культурно-історичного профілю.

Відповідно до діючих будівельних норм та правил територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання поділяється на:

• сельбищну територію - для розміщення житлового фонду, громадських будівель та споруд, установ соціального, культурного та побутового призначення;

• виробничу територію - для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними об'єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами, об'єктів зовнішнього транспорту, шляхів позаміського та приміського сполучення та інші;

• ландшафтно-рекреаційну територію, що охоплює парки, сади, скверами, бульвари, приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку, курортні зони та інші.

Правилами встановлюється, що організація сельбищних територій населених пунктів повинна створити максимально сприятливі умови проживання населення з урахуванням нормативного забезпечення повним набором установ соціального, культурного та побутового обслуговування населення, додержання нормативних показників густоти населення на території житлових кварталів та районів, якості навколишнього середовища та мікроклімату, вимог до транспортної та інженерної інфраструктури та інше.

У сельбищній зоні населеного пункту допускається розташування промислових підприємств, які не є джерелами викидів шкідливих речовин, не створюють шуму, вібрації, електромагнітних та іонізуючих випромінювань вище нормативних рівнів, що не потребують обладнання під’їзних залізничних шляхів, інтенсивного руху автомобільного транспорту (понад 40 автомобілів за добу). При цьому відстань до житлових будинків, ділянок дитячих дошкільних закладів, шкіл, закладів охорони здоров'я, відпочинку та фізкультурних споруд слід встановлювати за погодженням з органами державного санітарного нагляду, але не менше 50 м від межі території об'єкту.

Будівельними і санітарними нормами регламентуються умови і місце розташування навчальних закладів, лікувальних і оздоровчих заснувань, розміри захисних зелених зон у залежності від рівня екологічної небезпеки конкретного підприємства, вимоги до чистоти атмосферного повітря, ступеня забруднення відкритих водойм, рівню шуму, вібрації, потужності електромагнітного впливу, дозові межі радіоактивного опромінення і багато чого іншого, що визначає якість життя людини, як соціально-біологічного об'єкта.

У цілому регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється Земельним Кодексом України. Проте регулювання земельних відношень у населених пунктах має свою специфіку, обумовлену насамперед місцем розташування тієї або іншої земельної ділянки на території населеного пункту: близькість до центру, особливості ландшафту, ступінь далекості від промислових підприємств, рівень побутових і транспортних зручностей та інше.

Державний контроль за використанням і забудовою земель, визначених для містобудівних потреб, забезпечення можливості здійснення на них запланованої містобудівної діяльності провадиться органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженими на це державними органами та їх підрозділами на місцях.

Для здійснення моніторингу забудови та іншого використання територій населених пунктів і надання суб’єктам містобудування необхідної інформації у порядку, встановленому законодавством виконується містобудівний кадастр. Містобудівний кадастр населених пунктів містить дані плану зонування або генерального плану чи детального плану, належність територій до відповідних зон, правовий статус, допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови та обмеження забудови окремих земельних ділянок, відомості про функціональне призначення, поверховість та матеріал стін будівель, магістральні інженерні мережі, інші відомості згідно з державними будівельними нормами.

Правова охорона окремих об'єктів природного середовища (гранти, атмосферного повітря, якості питної води і рівня її забруднення у відкритих водоймах) забезпечується спеціальним екологічним законодавством і установленням відповідних безпечних норм і стандартів якості.

Державний контроль у сфері містобудування й охорони довкілля урбанізованої території здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими спеціально уповноваженими на це державними органами.