Рекомендована література

1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України: прийняти 25.06.1991 // Відомості ВР України.-1991.-№ 41.-Ст. 546.

2. Про основи містобудування: Закон України № 2780-12 від 14.11.1992 р.

3. Про планування та забудову територій: Закон України від 20.04.2000 р. № 1699-14.

4. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України № 4004-12 від 24.02.1994 р.

5. Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України № 208/94-ВР від 14.10.1994 р.

6. Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки: Постанова ВР України від 05.03.1998 // Відомості ВР України. – 1998. – № 38-39. – Ст. 248.

7. Концепція сталого розвитку населених пунктів: Постанова ВР України від 24.12.1999 р. № 1359-14.

8. Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів. Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19.06.1996 р.

9. Боголюбов С.А. Экологическое право.-М.: НОРМА-ИНФРА·М, 1999.-С. 372-394.

10. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части учебных курсов. Учеб. Пособие под общей ред. А.А. Погребного.-Харьков: ООО «Одисей», 2001.-С. 427-455.

11. Екологічне право України (Загальна частина) / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Разметаєв та ін. – Харків: Право, 2001. – С. 350-367.

Тема 17. Правовий режим охорони

Навколишнього середовища

В населених пунктах

ПЛАН

1. Особливості правового регулювання навколишнього середовища в населених пунктах.

2. Правові заходи охорони довкілля в населених пунктах.

3. Відповідальність за порушення законодавства про охорону довкілля населених пунктів.

1. Особливості правового регулювання

НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

В НАСЕЛЕНИХ ПУНКТАХ

Однієї з характерних рис розвитку цивілізації є неухильне зростання кількості міського населення, що складає в даний час у промислово розвинутих країнах велику частину їхнього населення. Процес урбанізації повною мірою торкнувся й України, у якій кількість міського населення складає біля трьох четвертих населення країни, а в таких промислово розвинутих областях, як Донецька – понад 90 %. Внаслідок високої концентрації населення і великої його кількості в містах, серед інших населених пунктів саме для міст характерний особливий спектр екологічних проблем. І чим більше кількість проживаючого в місті населення, тим більше опукло виявляються ці проблеми. Для міст характерним є насиченість промисловими підприємствами і великою кількістю транспортних засобів, що є інтенсивними забруднювачами навколишнього середовища.

Як отмечается в Розділі ІІ Закону України «Про Генеральну схему планування території України» використання території України характеризується значними диспропорціями, зокрема:

• надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим рівнем господарського освоєння території;

• значними площами та низькою щільністю забудови виробничих територій;

• нераціональним розміщенням виробничих та житлових територій;

• малою часткою територій природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення;

• деформованою структурою господарського комплексу при переважанні виробництва з ресурсозатратними, екологічно небезпечними технологіями та значним зношенням основних фондів;

• високім рівнем забруднення навколишнього природного середовища багатьох регіонів, недостатнім розвитком екологічної інфраструктури;

• неузгодженість соціального, економічного, містобудівного та екологічного аспектів розвитку населених пунктів та прилеглих територій;

• надмірна концентрація населення і виробництва у великих містах та ін.

Типовими проблемами міст є: забезпечення необхідних стандартів якості атмосферного повітря і питної води, як природних об'єктів використовуваних для функціонування людини як біологічного об'єкта; створення оптимальних умов для життєдіяльності людини в умовах її проживання в місті (забезпечення теплом, електроенергією, транспортом, видаленням відходів та ін.) і уразливість її від техногенних аварій. Висока концентрація населення, промислових підприємств і транспорту в межах міста створюють підвищені рівні впливу шуму і вібрацій, що несприятливо впливають на здоров'я людей.

Особливе значення для міст являє забезпечення санітарно-епідеміологічної безпеки населення.

Про актуальність для світового співтовариства рішення задачі розвитку урбанізованих територій свідчить спеціально проведена в 1996 році в Стамбулі (Туреччина) Конференція Організації Об'єднаних Націй по населеним пунктам. Важливе місце екологічні проблеми населених пунктів займають у V Програмі дій в галузі навколишнього середовища і сталому розвитку, затвердженої Радою Європейського Співтовариства в 1993 р., що по багатьом положенням була розрахована на тривалу перспективу (до 2010 року).

У цих та інших документах навколишнє середовище урбанізованої території розглядається як сукупність природної і штучної частин. Об'єкти природного середовища створені без участі людини (земля, водні об'єкти, атмосферне повітря, об'єкти рослинного світу і т.п.). Штучно урбанізоване середовище у свою чергу включає об'єкти живої природи (парки, водойми й ін.), що розвиваються по природних законах природи, і об'єкти неживої природи (будинки, промислові підприємства, дороги, комунікації і т.д.), які є необхідними елементами інфраструктури міста, багато в чому визначаючими його відмітні риси і, що беруть участь у забезпеченні нормальної життєдіяльності міського населення.

Стрімке зростання в XX столітті чисельності міського населення України не супроводжувалося проведенням адекватних заходів щодо забезпечення сприятливих умов їхнього проживання. Як відзначалося у Постанові Верховної Ради⁸, негативними наслідками процесів урбанізації, що інтенсивно протікають в Україні є:

1. концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення довкілля;

2. несприятлива територіально-планувальна структура міст, зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через міста, що значно збільшує їх загазованість;

3. другорядність проблем містобудування порівняно з пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якість питної води;

4. руйнування природного середовища великих міст. Висока забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних систем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивного промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм тощо.

Основними джерелами забруднення атмосферного повітря в містах є підприємства паливно-енергетичної, гірничо-металургійної і хімічної галузей промисловості. Істотний внесок у забруднення повітря вносить автомобільний транспорт і котельні теплового господарства. У таких містах, як Київ, Харків, Одеса, Львів та ін., у чорті яких відсутні металургійні і паливно-енергетичні виробництва, саме автомобільний транспорт є основним джерелом забруднення атмосферного повітря.

Найважливішим елементом життєзабезпечення міського населення є забезпечення його водою, що відповідає необхідним стандартам якості. В даний час виробнича потужність централізованого водопостачання міських населених пунктів складає близько 17 млн. куб. метрів води в добу. Причиною незадовільного стану водопостачання міського населення як у кількісному відношенні (особливо для Східних областей України й Автономної Республіки Крим), так і по якості води, що поставляється, (близько 20 % води використовуваної для потреб населення не відповідають вимогам чинних стандартів) є кризовий екологічний стан системи водопровідно-каналізаційного господарства.

Заслуговує особливої уваги також такі факти: невраховані втрати води в системі центрального водопостачання складають понад 15 %, а середньодобове споживання води з розрахунку на одного міського жителя складає близько 325 літрів. У великих містах Європи цей показник не перевищує 200 літрів. Таке безгосподарне відношення до найважливішого природного ресурсу, що є невід'ємним елементом існування людини –як біологічного об'єкта не знаходить собі ніякого виправдання, з огляду на кризовий стан економіки країни.

Неефективність очисних споруджень, використовуваних у містах для очищення промислових і комунальних стоків, а в ряді випадків і їхня відсутність, призводить до щорічного утворення близько 40 млн. тонн опадів і скиданню понад 4 млн. куб. метрів неочищених стічних вод.

Велику проблему для міст викликає утилізація твердих промислових і побутових відходів. Загальний обсяг накопичених в Україні твердих відходів складає близько 25 млрд. тонн. Значна частина цих відходів у виді териконів, шлако- і золовідвалів, шламонакопичувачів знаходяться або безпосередньо в містах, або в безпосередній близькості від них. Істотну частину в загальному обсязі відходів складають побутові відходи. Щорічно в містах України утворюється близько 40 млн. куб. метрів таких відходів, для збереження яких використовуються як правило не обладнані смітники.

Як промислові, так і побутові відходи (серед яких міститься високий відсоток токсичних відходів) є інтенсивними забруднювачами навколишнього середовища, у тому числі таких його природних об'єктів як: атмосферне повітря, ґрунт, підземні і поверхневі води.

В даний час рівень соціально-економічного розвитку міст України істотно неоднаковий. Істотно різним є і масштаб екологічних задач, які вирішуються у кожному конкретному населеному пункті. Однак питанням регіональної політики в Україні в економіко-екологічній сфері не приділяється належної уваги.

Найбільшу тривогу викликає екологічна ситуація у великих промислових містах, насичених підприємствами металургійної, паливно-енергетичної і хімічної галузей промисловості, у яких, наприклад, сумарний рівень вмісту шкідливих речовин в атмосферному повітрі перевищує 10 ГДК. Серед таких міст у першу чергу варто назвати Донецьк, Маріуполь, Дніпропетровськ, Запорожжя й ін.

Новий спектр міських проблем виник у зв'язку з масштабним закриттям вугільних шахт у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях. Недостатньо науково обґрунтована процедура закриття шахт не тільки загострила соціальні проблеми в містах, де вони розташовані, але і надзвичайно погіршила екологічну обстановку в них: підтоплення і просідання ґрунту, руйнування будинків та ін. Відсутність необхідних коштів не дозволяє на належному рівні утримувати системи життєзабезпечення населення, наслідком чого є проблеми з опаленням, водо- і газопостачанням, вибухи інфекційних хвороб та ін.

Наслідком цих та інших процесів є зниження якості життя населення України, у всіх областях посилюються процеси депопуляції, а чисельність населення країни, велику частину якого складає міське населення, постійно протягом останніх 10 років зменшується.

Погіршуються стан житлово-комунального господарства, санітарно-гігієнічна та епідеміологічна ситуація, особливо у великих містах.

Через погіршення стану всіх компонентів природних ландшафтів, порушення основних соціально-економічних функцій цих ландшафтів, активізацію несприятливих природно-техногенних процесів та вичерпання екологічної ємності природних ландшафтів в цілому під загрозою опиняється екологічна безпека функціонування багатьох населених пунктів.

В останні роки в Україні приділяється підвищена увага вирішенню проблеми охорони навколишнього середовища міст та інших населених пунктів, про що, зокрема, свідчить прийнята Верховною Радою Концепція сталого розвитку населених пунктів⁹, найважливіші положення якої відповідають сучасним світовим тенденціям розвитку урбанізованих територій. Відповідно до даної Концепції основними напрямками державної політики в Україні по забезпеченню сталого розвитку населених пунктів у контексті забезпечення екологічної безпеки проживаючого в них населення, зокрема, є:

• узгодженість соціального, економічного, містобудівного і екологічного аспектів розвитку населених пунктів та оточуючих територій;

• раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та інших природних ресурсів, створення умов для їх відновлення;

• удосконалення транспортної інфраструктури; приоритетний розвиток міського електротранспорту;

• розвиток інженерної інфраструктури (впровадження нових технологій, мереж і споруд енергопостачання, теплозабезпечення, водопостачання, каналізації), впровадження енергозберігаючих систем інженерно-технічного забезпечення населених пунктів;

• підтримка села з метою запобігання створення критичної урбанізації та запобігання створенню критичної диспропорції між кількістю населення в містах і селах;

• поліпшення санітарно-гігієнічного та екологічного стану населених пунктів, створення безпечних для життя і здоров'я людини умов, впровадження сучасних систем збирання, вилучення, переробки та знешкодження відходів;

• забезпечення захисту від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій та ліквідації їх наслідків;

• проведення наукових досліджень, які б сприяли вирішенню соціально-економічних, екологічних та інших питань забезпечення сталого розвитку населених пунктів;

• удосконалення чинного законодавства та розроблення нових нормативно-правових актів з питань регулювання планування і забудови населених пунктів, реформування соціальної, житлової, інвестиційної політики, землекористування, охорони довкілля, діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадян і юридичних осіб у сфері забезпечення сталого розвитку населених пунктів та інше.

Для забезпечення раціонального використання земель населених пунктів і прилеглих до них рекреаційних територій концепція припускає реалізацію таких заходів, як:

• забезпечення державного контролю за забудовою та іншим використанням територій згідно з затвердженою містобудівельною документацією, дотриманням містобудівного, земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;

• встановлення цінних ландшафтів, рекреаційних ресурсів та інших цінних природних територіях та об’єктів в межах населених пунктів і на прилеглих до них територіях та забезпечується відповідний режим їх використання.

Удосконалення виробничої інфраструктури концепція припускає здійснювати шляхом:

• деконцентрації виробництва у великих містах за рахунок винесення філій, цехів, дочірніх фірм у прилеглі до них малі міста, селища міського типу;

• розміщення і будівництва нових промислових об'єктів, а також реконструкція діючих підприємств, їх технологічне переоснащення, реструктуризація і диверсифікація виходячи з державних і суспільних потреб щодо раціонального використання природних, матеріальних та трудових ресурсів населеного пункту;

• забезпечення виведення з експлуатації шкідливих виробництв, морально і фізично застарілих технологій, основних фондів та обладнання з урахуванням вимог державних будівельних, санітарно-гігієнічних, екологічних та інших норм, правил і стандартів та інше.

Рішення транспортних проблем населених здійснюється шляхом удосконалення вулично-дорожної мережі, розвитком пасажирського транспорту загального користування (насамперед енергозберігаючих, безпечних, екологічно чистих видів, зокрема електротранспорту), а в містах з населенням понад 1 млн. чоловік – метрополітену та швидкісного трамвая з урахуванням розташування систем розселення та основних місць застосування праці та інше.

Найважливішими умовами формування повноцінного життєвого середовища та поліпшення санітарно-гігієнічних умов у населених пунктах є здійснення заходів щодо:

• поліпшення екологічного стану територій населених пунктів, захисту їх земель від ерозії, селів, зсувів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва, хімічними, радіоактивними речовинами;

• очищення атмосферного повітря, насамперед у містах із значною концентрацією промислових підприємств та транспортних засобів (особливо у великих містах), з дотриманням нормативів забезпечення якості повітря;

• забезпечення захисту населення міст від несприятливого акустичного впливу і неіонізуючого випромінювання;

• забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану водних об'єктів у населених пунктах;

• впровадження ефективних систем санітарного очищення та сучасні високоефективні засоби утилізації, переробки і знешкодження твердих побутових відходів;

• переоснащення виробництво на основі впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, високоефективних систем очищення пилогазових викидів і стічних вод, утилізації і знешкодження всіх видів відходів та інше.