Рекомендована література

1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України: прийнятий 25.06.1991 // Відомості ВР України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

2. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 // Відомості ВР України. – 1992. – № 34. – Ст. 502.

3. Про виключну (морську) економічну зону України: Закон України від 16.05.1995 // Відомості ВР України. – 1995. – № 21. – Ст. 152.

4. Положення про Червону книгу України: Постанова ВР України від 29.10.1992, № 750-12 // Відомості ВР України. – 1992. – № 52. – Ст. 686.

5. Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України: Постанова КМ України від 01.06.1993, № 399 (із змінами від 16.03.1999).

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення: прийнятий у 1984 р. із змінами та доповненнями на теперішній час.

7. Кримінальний Кодекс України: прийнятий 06.04.2001.

8. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части учебных курсов. Под ред. Погребного А.А. и Каракаша И.И.-Х.: «Одиссей», 2001.-С. 372-408.

9. Боголюбов С.А. Экологическое право. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С. 346-371.

10. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды). – М.: Юристъ, 1999. – С. 558-578.

11. Екологічне право України (Загальна частина) / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Разметаєв та ін. – Харків: Право, 2001. – С. 328-348.

Тема 16. Правова охорона курортних,

Лікувально-оздоровчих і

Рекреаційних територій

План

1. Поняття і загальна характеристика курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних територій.

2. Правовий режим охорони курортних і лікувально-оздоровчих зон.

3. Правовий режим охорони рекреаційних територій.

1. Поняття і загальна характеристика

КУРОРТНИХ, ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧИХ І

РЕКРЕАЦІЙНИХ ТЕРИТОРІЙ

Високий рівень урбанізації в нашій країні, для якого характерним є скупчення великих мас людей на обмеженій території, насиченої, як правило, промисловими підприємствами і, які мають високу щільність транспортних потоків у чорті населених пунктів. У цьому зв'язку спостерігається, з одного боку, деградація природного середовища в чорті населених пунктів і високий рівень забруднення природних об'єктів на зазначених територіях, а з іншого боку - інтенсивно відбувається процес ізоляції людини, як біологічного суб'єкта, від свого природного середовища перебування.

Наслідком цих процесів є високий рівень захворюваності населення урбанізованих територій, особливо в містах, насичених підприємствами паливно-енергетичної, металургійної і хімічної галузей промисловості.

У цих умовах набуває особливої важливості задача охорони природних об'єктів, що мають лікувально-оздоровче і рекреаційне значення, і раціональне використання природних лікувальних і оздоровчих ресурсів.

Основним принципом державної політики України в сфері курортної справи є: забезпечення доступності санаторно-курортного лікування для всіх громадян, у першу чергу для інвалідів, ветеранів війни та праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, жінок репродуктивного віку, які страждають на гінекологічні захворювання, хворих на туберкульоз та хворих з травмами і захворюваннями спинного мозку та хребта.

У ст. 62 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» курортними і лікувально-оздоровчими зонами визначаються території, що мають необхідні для цього природні властивості, як-от: наявність мінеральних джерел, лікувальних брудів, сприятливих кліматичних умов та ін. Закон фактично об'єднує визначення понять курорту і лікувально-оздоровчої зони (території, місцевості).

Диференційований підхід до визначення понять курорту і лікувально-оздоровчої місцевості має місце в спеціальному Законі «Про курорти». У ст. 1 даного закону даються також визначення понять курортної і лікувально-оздоровчої місцевості:

курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні;

лікувально-оздоровча місцевість - природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Таким чином, курорт - це по своїй суті освоєна лікувально-оздоровча місцевість, що володіє необхідною інфраструктурою для експлуатації лікувальних природних ресурсів для цілей лікування й оздоровлення людей.

У ряді нормативно-правових актів вживаються такі поняття, як: санаторно-курортна установа і санаторій. Так у Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Загального положення про санаторно-курортний заклад» даються такі визначення цих понять.

Санаторно-курортний заклад - це заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.

Для лікування хворих вузького профілю створюються спеціалізовані санаторно-курортні заклади (санаторії).

Санаторії створюються для лікування захворювань органів кровообігу, травлення, обміну речовин, хвороб нервової системи, опорно-рухового апарату, органів дихання нетуберкульозного характеру, жіночої статевої сфери, шкіри, нирок, сечовивідних шляхів тощо. Державою створюються також санаторії для хворих на туберкульоз усіх вікових груп, спеціалізація яких залежить від форми, стадії та локалізації туберкульозного процесу.

Природні лікувальні ресурси, що знаходяться на території України, можуть достатньо часто зустрічатися, або носити унікальний характер. Широко розповсюджені природні лікувальні ресурси, придатні для використання з метою лікування або оздоровлення людей - це ресурси, що зустрічаються в різноманітних регіонах України і мають значні запаси. Відповідно, до особливо цінних або унікальних природних лікувальних ресурсів належать такі ресурси, що рідко зустрічаються на території України і/або їхні запаси обмежені.

До природних лікувальних ресурсів належать: мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

У залежності від виду й особливостей природних лікувальних ресурсів, що знаходяться в даній місцевості, встановлюється вид і спеціалізація курортів. По медичному профілі (спеціалізації) курорти підрозділяються на курорти загального призначення і спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань. В Україні курорти підрозділяються на курорти державного і курорти місцевого значення. До курортів державного значення належать курорти, що мають унікальні природні лікувальні ресурси Відповідно, до курортів місцевого значення належать обладнані території, які мають широко розповсюджені природні лікувальні ресурси.

Клопотання про оголошення природних територій курортними можуть здійснювати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або інші заінтересовані підприємства, установи, організації та громадяни і вони повинні містити обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристику природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал.

У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного або місцевого значення приймають, відповідно, Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

До рекреаційних зон (ст. 63 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища») належать частини суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Таким чином, під рекреацією слід розуміти систему заходів, що забезпечують оздоровчі, спортивні, культурно-пізнавальні і розважальні потреби відпочиваючих.

До рекреаційних зон належать ділянки міської території (парки, сквери, сади і т.д.), приміські і зелені зони, ботанічні сади, зоологічні парки, лісопарки, території будинків і баз відпочинку та ін., тобто території, як правило, окультуреного природного середовища, розташовані в безпосередній близькості від населеного пункту. Різновидом рекреаційних територій є туристичні маршрути і спеціально призначені для відвідування людей ділянки заповідників і заказників.

У Постанові Верховної Ради України «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» передбачається така програма реабілітації та раціонального використання природних лікувальних ресурсів:

• розроблення документації, яка регламентує якість природних лікувальних ресурсів (державні стандарти на всі складові природних лікувальних ресурсів);

• розроблення та видання карти і кадастрів усіх природних лікувальних ресурсів;

• здійснення державної програми моніторингу якості сучасного стану і використання природних лікувальних ресурсів;

• забезпечення підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, які експлуатують лікувальні ресурси, розроблення і затвердження проектів округів і зон санітарної охорони курортів, ресурсів, технологічних схем раціональної експлуатації, організації режимних спостережень і контролю;

• розроблення методики визначення граничних і оптимальних курортних і рекреаційних навантажень на території з урахуванням перспектив розвитку курортно-рекреаційного будівництва;

• здійснення наукових розробок стосовно оцінки перспективних рекреаційних територій державного значення, картування і затвердження їх як зон чи територій, що не підлягають приватизації;

• проведення роботи з медичного зонування курортно-рекреаційних територій України, а також складання територіальних комплексних схем охорони довкілля основних курортно-рекреаційних регіонів України.

В прийнятої Верховною Радою Постанові «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів», положення якої відповідають принципам, проголошеним в Порядку денному на XXI століття, у заключних документах Конференції Організації Об'єднаних Націй з населених пунктів (ХАБІТАТ-II), яка відбулася в 1996 році у м. Стамбулі (Туреччина), та рекомендаціям Європейської економічної комісії ООН значна увага приділяється забезпеченню раціонального використання рекреаційних ресурсів. Зокрема передбачається:

• провести інвентаризацію рекреаційного фонду України з визначенням його частини, яка може підлягати сертифікації за міжнародними вимогами і використовуватися для вітчизняного та іноземного туризму (у тому числі сільського);

• визначати території земель історико-культурного призначення, цінних джерел мінеральних вод, ропи озер та покладів лікувальних грязей, цінних ландшафтів, рекреаційні ресурси в межах населених пунктів і на прилеглих до них територіях, інші цінні природні території та об'єкти і встановлювати відповідний режим їх використання;

• створювати округи санітарної охорони в межах курортів для забезпечення збереження курортологічних ресурсів, їх охорони від забруднення, пошкодження та передчасного виснаження;

• розширювати систему приміських природоохоронних територій з подвійною функцією: як легенів міст та зон короткочасового відпочинку;

• враховувати вимоги та умови щодо розвитку і охорони рекреаційних ресурсів під час планування і забудови населених пунктів.