Рекомендована література

1. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України: прийнятий 25.06.1991 // Відомості ВР України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: прийнятий у 1984 р. із змінами та доповненнями на теперішній час.

3. Кримінальний Кодекс України: прийнятий 06.04.2001.

4. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Под ред. Погребного А.А. и Каракаша И.И.-Х.: «Одиссей», 2001.-С. 362-393.

5. Андрейцев В.І. Екологічне право (Загальна частина). – К.: Вентурі, 1996. – С. 186-205.

6. Андрейцев В.І. Екологія і закон: еколого-правова відповідальність. – К., 1991. – 48 с.

7. Баб’як О.С., Беленчук П.Д., Чирва Ю.А. Екологічне право України.-К.: Атіка, 2000.-С. 74-81.

8. Боголюбов С.А. Экологическое право. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С. 208-238.

9. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды). – М.: Юристъ, 1999. – С. 473-512.

10. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Харьков, 1994. – 530 с.

11. Дубовик О.Л., Жалинский А.Э. Причины экологических преступлений. – М.: Наука, 1988. – 238 с.

12. Петров В.В. Экологическое преступление: понятие и составы // Зеленый мир. – 1991. – № 35-36. – С. 9-18.

13. Екологічне право України (Загальна частина) / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Разметаєв та ін. – Харків: Право, 2001. – С. 181-194.

14. Экология / С.А. Боголюбов, Е.М. Биленков, М.А. Геталов и др. – М.: Знание, 1997. – С. 226-233.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 9. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

План

1. Поняття правового режиму використання й охорони земель. Склад земельного фонду України.

2. Право власності на землю.

3. Право землекористування. Особливості орендних відношень.

4. Правові заходи охорони земель.

5. Організація управління в галузі землекористування й охорони земельних ресурсів.

6. Відповідальність за порушення земельного законодавства.

1. Поняття правового режиму

ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ.

СКЛАД ЗЕМЕЛЬНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

Одним з природних ресурсів, що грає важливу екологічну, економічну і політичну роль у житті людини є земля. Як об'єкт господарської діяльності людини вона існує без усякого сприяння з її сторони - як загальний предмет людської праці, як основний засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві.

Як юридична категорія земля позначається як поверхня земного шару, що знаходиться в межах державних меж України. У цьому змісті земля вимірюється квадратними метрами, кілометрами, гектарами.

Правовий режим земельних відношень містить у собі використання й охорону земельних ресурсів. Варто роздивитися кожне з зазначених понять.

Право землекористування являє собою сукупність правових норм, що регулюють порядок і умови раціонального й ефективного використання земельних ресурсів.

Правова охорона земель - система правових норм, що регулюють суспільні відносини, які спрямовані на здійснення заходів щодо зберігання земельних ресурсів у стані, придатному для їх використання по цільовому призначенню, тобто для задоволення екологічних, економічних культурно-оздоровчих потреб суспільства в інтересах дійсних і майбутніх поколінь.

В Україні земельні відношення регулюються Земельним Кодексом України та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, серед яких можна назвати такі: Закон України «Про плату за землю», Закон України «Про фермерське господарство», Декрет Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок», Постанова Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи і приватизації землі», Постанова Кабінету Міністрів «Про порядок ведення державного земельного кадастру» і ряд інших.

Ст. 4 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) визначає, що задачею земельного законодавства є регулювання земельних відношень з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави, раціонального використання й охорони земель.

Ст. 5 ЗК України встановлює, що земельне законодавство базується на таких принципах:

• поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва;

• забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;

• невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами і територіальними громадами своїх прав по володінню, користуванню і розпорядженню землею (крім випадків, передбачених законом);

• забезпечення раціонального використання й охорони земель;

• забезпечення гарантій прав на землю; пріоритет вимог екологічної безпеки.

Ст. 2 ЗК України визначає сутність земельних відношень, встановлюючи при цьому, що земельні відношення являють собою суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню землею. Суб'єктами земельних відношень є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади. Зазначена стаття також встановлює, що в якості об'єктів земельних відношень виступають земля в межах території України, земельні ділянки і права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У цьому зв'язку необхідно уточнити склад земель України. Ст. 18 ЗК України передбачає, що до земель України належать всі землі в межах її території, у тому числі острови і землі, зайняті водними об'єктами, що по своєму цільовому призначенню підрозділяються на окремі категорії. Ці категорії мають особливий правовий режим. Також у даній статті передбачається, що Україна поза межами її території може мати на правах державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Ст. 19 ЗК України підкреслює, що відповідно до цільового призначення усі землі України підрозділяються на такі категорії:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі житлової і господарської забудови;

• землі природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення;

• землі оздоровчого призначення;

• землі рекреаційного призначення;

• землі історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони й іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, що не надані у власність або користування громадян або юридичних осіб, можуть знаходитися в запасі.

Віднесення земель до кожної зазначеної категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади й органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться у відповідності зі ст. 20 ЗК України органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що приймають рішення про передачу цих земель у власність, наданні їх у користування, вилученні (викупі) земель і підтверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного й історико-культурного призначення. До органів, у компетенцію яких входить здійснення зазначених функцій, належать:

• Кабінет Міністрів України;

• Уряд Автономної Республіки Крим;

• місцеві Ради і місцева державна адміністрація;

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади по земельних ресурсах;

• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів та інші спеціально уповноважені державні органи.

Також у цій статті мова йде про те, що зміна цільового призначення земель, що знаходяться у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється з ініціативи власників земельних ділянок, у порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

Слід визначити, що являє собою цільове призначення земель. Це встановлений законодавством порядок, умови, межа експлуатації (використання) земель для конкретних цілей відповідно до категорій земель. Режим їх використання визначається сукупністю правил експлуатації, включення в громадський оборот, охорони, обліку і моніторингу.

Призначення і режим земель відображаються у землеустрійній і містобудівній документації і не є незмінними (вони систематично переглядаються органами державної влади і місцевого самоврядування). Категорія земель вказується в постановах органів виконавчої влади і рішеннях органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок або про встановлення особливих правових режимів використання земель; у посвідченнях, договорах та інших документах, що засвідчують права на землю; документах державного земельного кадастру; документах державної реєстрації земель, нерухомого майна.

У відношенні кожного виду земель передбачається повноважний орган, що має право переведення земель з однієї категорії в другу. Порушення встановленої підвідомчості переведення земель із категорії в категорію може явитися підставою для визнання недійсними актів або угод, для відмови в державній реєстрації права на землю.

На закінчення слід зазначити, що законодавство України (ст. 21 ЗК України) передбачає наслідки порушення порядку встановлення і зміни цільового призначення земель. Порушення такого порядку є підставою для:

• визнання недійсними рішень органів державної влади й органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам і юридичним особам;

• визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

• відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсної;

• притягнення до відповідальності відповідно до законодавства громадян і юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення і зміни цільового призначення земель.