3.3. Стратегія зовнішнього розвитку підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність – одна з форм господарської діяльності. Основні чинники, що враховуються при виході підприємства на закордонний ринок. Види спеціальних економічних зон. Цілі вивезення капіталу за кордон. Основні переваги іноземного інвестування. Наявні чинники при виході підприємства на зовнішні ринки. Необхідність стратегій зовнішнього розвитку. Етапи завоювання нових зарубіжних ринків.

Зовнішньоекономічна діяльність – одна з форм господарської діяльності. Вона пов’язана з міжнародним виробництвом, науково-технічною кооперацією та виходом на зовнішні ринки, є наслідком розвитку зовнішньоекономічних зв’язків як сукупності напрямків, форм, методів та засобів торгового-економічного, науково-технічного співробітництва, а також валютно-фінансових та кредитних відносин держави з іншими країнами з метою раціонального використання міжнародного розподілу праці та міжнародних економічних взаємодій для вирішення внутрішньогосподарських та зовнішньополітичних завдань.

Причини виходу підприємств на зарубіжні ринки:

1. Обмеженість внутрішнього ринку та неможливість збільшення обсягів комерційних операцій.

2. Наявність активної конкуренції.

3. Висока мобільність споживачів.

4. Вплив організаційно-виробничих чинників, зокрема пошук та використання дешевої сировини, робочої сили, виробничих потужностей.

5. Вплив якісних чинників.

6. Прагнення уникнути негативних наслідків кризових явищ.

Стимули розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства:

1. Розширення збуту.

2. Диверсифікація джерел постачання і збуту.

3. Пошук ресурсів.

Одним із проявів зовнішньоекономічної діяльності є створення спільних підприємств. Цілі створення спільних з іншими державами підприємств:

1. Розвиток експортного потенціалу.

2. Заміщення імпорту.

3. Залучення додаткових матеріальних або фінансових ресурсів.

4. Залучення передової закордонної технології.

5. Насичення національного ринку високоякісною продукцією.

6. Запозичення управлінського досвіду.

7. Навчання національних кадрів.

Основні чинники, що враховуються при виході підприємства на закордонні ринки:

1. Вимоги до товару: якість; надійність; упаковка; післяпродажне обслуговування; екологічна чистота; сертифікація.

2. Правове середовище: комерційне право; загальноправові норми щодо захисту природи, техніки безпеки; порядок створення бізнесу; оподаткування та ціноутворення; трудове законодавство.

3. Ємність ринку: насиченість; платоспроможність.

4. Втручання держави: ліміти та ліцензування; ембарго (від іспанського embargo – накладання арешту, заборона) – заборона державною владою ввозу з будь-якої країни або вивозу в будь-яку країну певних товарів; самообмеження поставок; пряма заборона і обмеження щодо окремих видів діяльності.

5. Загальні зовнішні умови: географічні; історичні; політичні; культурні; економічні.

6. Митні процедури: ввізне та вивізне мито; нетарифне регулювання вивозу і ввозу товарів; валютний контроль експорту; сертифікація (санітарна, карантинна, ветеринарна).

7. Монополізація ринку.

8. Конкурентні умови: унікальні здібності конкурентів; транспортні витрати тощо.

Особливості міжнародних ринків:

1. Рівні міжнародної конкуренції.

2. Відмінності торговельної політики урядів.

3. Вартісні відмінності між країнами.

4. Коливання обмінних курсів валют.

Практичний досвід міжнародних концернів свідчить, що завоювання нових зарубіжних ринків відбувається у кілька наступних етапів:

1. Дослідження ринку, визначення ступеня привабливості шляхом ретельного і глибокого аналізу основних параметрів його макро- та мікросередовища з метою прийняття рішення про можливості виходу на той чи інший зарубіжний ринок.

2. Підбір регіонального представника – дистриб’ютора, що має досвід діяльності на міжнародному ринку.

3. Створення власної філії на засадах часткового або повного володіння через:

• придбання місцевої компанії;

• заснування нової компанії;

• викуп частки партнера у спільному бізнесі.

Етапи процесу формування стратегії зовнішнього розвитку:

1. Дослідження ринку – характер конкуренції, ємність, динаміка, регулювання цін, реклама, оподаткування.

2. Опрацювання тактики – вибір засобів досягнення цілей на окремих етапах зовнішнього розвитку.

3. Вибір довготермінових цілей – зростання збуту, зниження витрат і ризику.

4. Оцінка власних можливостей.

5. Формування попиту і стимулювання збуту.

6. Аналіз і контроль – оцінка отриманих результатів, облік відхилень від мети, коригування дій у непередбачених умовах.

7. Вибір стратегічних альтернатив.

Типи стратегій зовнішнього розвитку:

1. Підтримання національної виробничої бази та експорт товарів на іноземні ринки через використання дистриб’юторських каналів, що знаходяться під контролем.

2. Координація стратегій між країнами.

3. Надання права іноземним підприємствам використовувати технології або поширювати продукцію компанії.

4. Диференціація виробництва у світовому масштабі через координацію дій між країнами.

5. Концентрація, спрямована на обслуговування однієї і тієї ж ніші у кожному визначеному ринку різних країн.

6. Прагнення підприємства до мінімізації витрат.