9.2. Бар’єри стратегічного планування та заходи щодо їх подолання

Фактори, що не дають змогу широко застосовувати систему стратегічного планування. Бар’єри стратегічного планування та їх ліквідація. Командно-адміністративна система як перешкода стратегічному плануванню підприємств. Методи планування, що відповідають ринковим умовам функціонування. Залучення до розробки планів якомога більшої кількості фахівців. Передбачення процедур внесення змін. Врахування обмежень в процесі планування. Перехід до використання запасних (альтернативних) планів.

Існує багато об’єктивних і суб’єктивних факторів, які не дають змоги широко застосовувати систему стратегічного планування. Ці фактори групуються таким чином:

1. Неспроможність виробничо-управлінської системи сприймати вимоги внутрішнього та зовнішнього середовища й адекватно реагувати на них, застосовуючи систему стратегічного управління.

2. Нерозвиненість теоретичних і методологічних засад розробки взаємопов’язаної системи планів.

3. Низька кваліфікація керівників і персоналу планових служб, які не володіють сучасними методами планування або не вміють їх застосовувати.

Інші негативні фактори, які визначаються як «бар’єри» стратегічного планування, що не дають змоги застосовувати систему планування в повному обсязі без запровадження необхідних заходів, показано в табл. 9.1.

Ліквідація вказаних бар’єрів значно підвищує ефективність самого процесу планування. Так, застосування директивного командно-адміністративного, а не економічного методу призводить до спрощення планування на рівні підприємства. Це пов’язано з тим, що відповідний персонал не має знань, умінь і навичок, не створено інформаційно-методичне забезпечення та механізм розробки й реалізації планів, не встановлено нові відносини.

Таблиця 9.1

Бар’єри стратегічного планування та заходи щодо їх подолання

Бар’єри стратегічного планування	Заходи щодо подолання бар’єрів стратегічного планування
Накопичений досвід директивного планування	Усвідомлення необхідності перебудови планування в ринковій економіці сучасними методами
Застосування застарілих організаційно-економічних механізмів	Застосування і поширення досвіду процвітаючих підприємств
Функціональне оточення підприємства	Застосування відповідних видів і форм комунікаційних зв’язків при розробці планів з усіма зацікавленими підсистемами підприємства та іншими організаціями
Небажання і невміння встановлювати цілі та розробляти стратегії	Залучення до розробки планів фахівців зацікавлених сторін

Із «старої» системи збереглися і застосовуються фрагменти стратегічних планів для виробничих підрозділів і короткострокові плани для прийняття окремих управлінських рішень.

Необхідно впроваджувати методи планування, які відповідають ринковим умовам функціонування підприємства, формування місії та стратегій розробки відповідних планів і програм. Дії керівників у цьому напрямку створюють основу для підвищення планового характеру розвитку підприємства, визначають необхідність планування діяльності в кожній підсистемі та для окремого працівника.

Поведінка підприємств із застарілим організаційно-економічним механізмом потребує наукових досліджень і визначення методів їх перетворення у ринково-орієнтовані фірми з якнайменшими витратами.

Ринкові швидкі зміни – технологічні, організаційні, інноваційні, посилення конкуренції, а також вплив багатьох інших чинників створюють враження про нереальність оцінки майбутніх шансів і загроз, а відтак майже унеможливлюють планування. Дійсно, стимулювати діяльність підприємства у складному та динамічному оточенні дуже важко, однак це можливо.

Небажання встановлювати цілі у керівництва підприємством обумовлено наступними причинами:

1. Складність процесу цілевстановлення та цілереалізації.

2. Недооцінка необхідності цільової спрямованості управління, місця та ролі мети як системоутворюючого, мотиваційного, планово-контрольного елемента.

3. Відсутність знань і здібностей для встановлення цілей та розробки стратегій.

4. Страх помилитися та втратити авторитет з-поміж партнерів і підлеглих, оскільки через відсутність цілей, які мають суб’єктивний характер, можна «списати» всі недоліки на об’єктивні фактори.

5. Небажання брати на себе відповідальність за наслідки досягнення чи недосягнення мети.

Рекомендується при розробці планів залучати якомога більшу кількість фахівців – представників різних зацікавлених сторін. Це сприяє кращій обґрунтованості планів, їхній координації та забезпечує менший опір, оскільки учасники розробки планів сприймають їх як власні.

На етапі розробки планів треба передбачити процедури внесення змін, тобто хто, в який термін і в якому порядку має право їх вносити. Внесенню коректив передують контрольно-перевірочні операції, які не лише контролюють ступінь виконання або невиконання запланованих дій, а й співвідносять заплановані заходи із станом внутрішнього та зовнішнього середовища, що дає змогу оцінити їхню актуальність.

Кожне підприємство у процесі планування мусить впроваджувати певні обмеження: екологічні, людських ресурсів, кваліфікації, високого рівня конкуренції, матеріальні, часові, грошові.

З метою запобігання кризи управління підприємством керівництво може перейти до виконання альтернативних (запасних) планів, які більшою мірою відповідають ситуації, що склалася. Це можливо за наступних умов:

1. Постійно відстежується взаємозв’язок між діючими та альтернативними планами.

2. Альтернативні плани погоджено із зацікавленими організаціями та спеціалістами, а перехід до їхнього виконання не сприймається працівниками негативно.

3. Альтернативні плани регулярно розробляються та коригуються.

4. Механізми реалізації основних та альтернативних планів однакові або дуже близькі.

5. Персонал підприємства бере участь у розробці та коригуванні альтернативних планів і готовий їх реалізовувати [19].