3. Виробнича стратегія

Визначення стратегії. Параметри, необхідні при формуванні виробничої стратегії. Ринок продуктів. Недооцінка можливостей і перспектив виробництва при маркетинговому підході. Суть виробничої стратегії. Зміст виробничої стратегії. Вплив на виробничу стратегію програми капіталовкладень. Вплив маркетингової стратегії на параметри і структуру виробництва. Універсаналізація і спеціалізація виробництва. Організації – захисники витрат. Найбільш важливі показники якості. Організатори інтегровані та диверсифіковані. Підприємства типу проспектора і монополісти. Залежність стратегії виробництва від галузевої приналежності підприємства та диференціації ринків.

Виробнича стратегія – це функціональна стратегія створення, підтримання і розвитку виробничого потенціалу, здатного випускати конкурентоспроможну продукцію і бути гнучким при зміні ринкового попиту.

При формуванні виробничої стратегії головними є наступні параметри:

1. Заплановані обсяги виробництва продукції.

2. Конкурентоспроможність виробничого потенціалу та «вузькі» місця, які необхідно усунути для випуску продукції у заданих обсягах і з необхідними показниками якості.

3. Гнучкість виробничої системи та її здатність до оперативного перепроектування для забезпечення відповідності новим реаліям.

4. Обсяги ресурсів та час, необхідний для переходу на виробництво нової (модернізації існуючої) продукції.

Ринок продуктів – це бізнес, який створюється на конкретному підприємстві завдяки управлінню виробничою функцією. Лише можливості виробництва визначають види продукції, її обсяги, якість та термін появи на ринку. Виробничий потенціал і перспективи виробництва, його здатність задовольняти ринок та приносити прибуток визначають можливість реалізації корпоративних стратегій. Головне, про що керівництву підприємства не можна забувати при прийнятті стратегічних рішень – виробнича стратегія об’єднує і тестує на здатність реалізації як корпоративних, так і функціональних стратегій. Стратегія виробництва є допоміжною або регулюючою. За її допомогою керівництво підприємства може зрозуміти реальні потреби ринку та відрегулювати зміст корпоративних стратегій.

Маркетинговий підхід до формування корпоративних стратегій характеризується домінуванням функціональної стратегії маркетингу та збуту і недооцінкою можливостей та перспектив виробництва. При реалізації корпоративних стратегій в першу чергу виробництву доводиться реагувати на події, які відбуваються на реальному ринку продукції, і дуже часто виявляється, що воно не здатне задовольняти вимоги споживачів та отримувати прибуток.

Суть виробничої стратегії полягає в пристосуванні виробництва до вимог ринку. Стратегічні задачі виробництва випливають з наступних параметрів:

1. Аналізу участі підприємства в конкуренції.

2. Реальної поведінки споживача та його вимог до продукції.

3. Рівня інноваційності конкурентних переваг, пов’язаних з виробництвом.

4. Послідовності капіталовкладень, необхідних для реалізації стратегії.

Для вибору набору стратегічних напрямків та змісту виробничої стратегії слід провести:

1. Визначення реального та перспективного портфелів замовлень на продукцію, яку виробляє підприємство, та продукцію, що входить до портфельного набору.

2. Формування характеристик виробництва, яких достатньо для задоволення потреб ринку та перемоги в конкуренції.

3. Установлення обсягів та послідовності капіталовкладень, які повинні забезпечити можливості реалізації стратегій задоволення вимог ринку.

4. Розробку заходів пристосування виробництва до вимог ринку у випадках реальних та прогнозованих змін.

5. Формування компенсаційних заходів, здатних підтримати стабільне функціонування виробництва при можливих коливаннях поставки ресурсів, особливо енергетичних, або ціни на їх придбання.

Сучасні ринки досить динамічні і підприємства – виробники продукції на їх зміну не впливають. Вони лише повинні мати здатність швидко пристосовуватись до таких змін. Прогнозувати на далеку перспективу появу нових змін – носить складна справа для менеджменту підприємств. Тому виробнича стратегія будується на реальній поведінці споживача на ринку. Виявити таку реальність підприємство може лише з портфеля замовлень на продукцію.

Важливе завдання – узгодження виробничих інновацій з послідовністю використання капітальних вкладень. Без такого узгодження реалізацію функціональних стратегій не забезпечити. Крім того, отримання реальних замовлень від споживачів вимагає наявності можливостей виробництва їх задовольнити. Тому виробнича стратегія повинна також виходити із програми капіталовкладень.

Диференціація ринків зумовлює загострення конкуренції. Тому одним із можливих напрямків розробки стратегії виробництва є його пристосування до вимог ринку. В цьому стратегічному напрямі підприємству важливо виявити, як співвідношення між обраними корпоративними стратегіями і реальними або прогнозованими змінами може вплинути на розрив між вимогами ринку та можливостями виробництва (вплив маркетингової стратегії на параметри і структуру виробництва).

Кожний стратегічний тип підприємства вибирає свій альтернативний підхід до спеціалізації виробничих можливостей відповідно до вимог ринку. Для одних типів підприємств це орієнтація окремих виробництв на вимоги конкретних ринків, для інших – універсалізація виробництв або спеціалізація лише окремої частини обладнання.

Основою стратегії виробництва підприємства – замінника витрат є напрями, що дозволяють скорочувати або стабілізувати витрати та добиватися більш повного задоволення потреб споживачів.

Для підприємства – замінника якості характерним є значне коливання обсягів замовлень та вузький сегмент ринку. Для замінника якості може бути багато напрямків стратегічної діяльності, оскільки якість – це всі характеристики продукції окрім ціни.

До показників якості, що забезпечуються виробництвом та можуть бути стратегічними напрямками діяльності підприємства, відносяться наступні характеристики:

1. Відповідність продукції технічним умовам її використання.

2. Рівень готовності та привабливість. Наприклад, оздоблювальні роботи в будівництві житла краще виконувати під контролем господаря нової квартири, враховувати його вимоги. Інші споживачі віддають перевагу продукту, який має повністю закінчений вигляд.

3. Технічні характеристики продукції, за яких вона має можливості, що задовольняють вимоги певних споживачів.

4. Технічне обслуговування після продажу. Треба звертати увагу на гарантованість, якість та оперативність проведення обслуговування продукції.

5. Надійність та тривалість терміну служби.

Необхідно відмітити, що тривалість терміну служби треба зіставляти з періодом морального старіння даного товару.

Підприємства – інтегровані та диверсифіковані аналізатори повинні формувати стратегію виробництва таким чином, щоб забезпечити високу якість продукції при низьких витратах. Вони інвестують прибутки для пошуку нових товарів та послуг з метою швидкого виробничого освоєння і виходу на ринок, не витрачають кошти на розробку нової продукції, а лише освоюють її виробництво. Такий напрямок стратегічної діяльності вимагає створення виробництва, здатного на наступні дії:

1. Значно і без великих труднощів змінювати обсяги виробництва, швидко пристосовуватись до коливань ринку.

2. Швидко і легко освоювати нову продукцію з високим рівнем якості.

Підприємства типу проспектора і монополіста, будучи першовідкривачами ринку, орієнтують свою діяльність на освоєння та виробництво унікальних видів продукції високої якості. Стратегія таких підприємств спрямована на освоєння виробництва унікальної нової продукції підвищеної якості.

Крім того, стратегії виробництва дуже залежать від галузевої приналежності підприємства та диференціації ринків. Головною умовою створення ефективної стратегії виробництва є постійна турбота про адаптацію виробничого потенціалу до змін у вимогах ринку [38].