Глава 11. Ринок праці: соціальні аспекти

11.1 Суть, складові ринку праці

Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів тощо – складова частина ринкової економіки. На ньому, як зазначено експертами Міжнародної організації праці (МОП), „підприємці і трудящі разом ведуть переговори, колективні або індивідуальні, відносно заробітної плати і умов праці”.

Особливе місце в ринковій системі належить ринку праці, оскільки він органічно і функціонально пов'язаний з іншими сегментами ринку, зокрема ринком товарів і послуг, фінансовим ринком, інтелектуальної власності тощо. Причому ефективність кожного з цих сегментів великою мірою залежить від функціонування ринку праці, який є не лише складовою єдиного національного ринку, а й рушійною силою розвитку економіки в цілому.

Ринок праці – це насамперед система суспільних відносин у сфері купівлі і продажу товару „робоча сила”, а також працевлаштування, де формується попит і пропозиція робочої сили. Він є своєрідним механізмом регулювання ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Оскільки ринок праці охоплює не тільки сферу обігу товару „робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює, то відносини, які при цьому виникають, стосуються важливих соціально-економічних проблем, які потребують особливої уваги з боку держави.

Становлення ринку праці в Україні відбувається в конкретно-історичних умовах попереднього розвитку її економіки. Державна монополія на власність, яка існувала тривалий час, планове встановлення розмірів заробітної плати незалежно від характеру і якості праці, відсутність ринку житла та існування інституту прописки деформували ринок праці і його найважливіші структурні елементи, не створюючи при цьому адекватного механізму регулювання.

Ринок праці як економічна категорія притаманний країнам з ринковою економікою, а безробіття – як чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між працею і капіталом. В результаті наполегливої боротьби трудящим удалося вибороти у монополістичного капіталу поступки у вигляді систем допомоги безробітним: матеріальної – з фондів допомоги по безробіттю і організаційної – у працевлаштуванні за допомогою служб зайнятості.

З розвитком капіталізму, переходом його в монополістичну стадію ускладнилися економічні зв'язки і економічні відносини. Істотних змін зазнав і ринок праці. Змінилося ставлення до робочої сили і в підприємців. Розвиток сучасного виробництва пред'явив підвищені вимоги до якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальноосвітньої підготовки, творчого ставлення до праці, якості роботи.

Сучасний стан ринку праці в Україні визначається спадом виробництва, структурним регресом, змінами у формі власності, проблемами з інвестиціями. При цьому попит на робочу силу також перебуває в кризовому стані, тому для економіки України характерне одночасне зростання попиту на робочу силу і зменшення її пропозиції. Один з численних парадоксів нинішньої української економіки полягає в тому, що маючи високий рівень безробіття, країна відчуває кадровий голод.

Функціонування ринку праці передбачає ряд умов: наявність розвиненого ринкового середовища, наявність незалежних суб'єктів трудової діяльності, які формують попит і пропозицію, створення умов економічної свободи та потенційної мобільності суб'єктів ринку праці, однакова юридична і економічна відповідальність працівника і роботодавця.

Ринок праці охоплює всіх працездатних, як зайнятих, так і незайнятих. Серед незайнятих виділяють такі категорії:

- особи, що не працюють, але бажають працювати (безробітні з відповідним статусом, особи, які починають трудову діяльність, особи, які шукають роботу після перерви в трудовій діяльності);

- особи, які незадоволені своєю роботою і шукають іншої, або додаткової;

- особи, які працюють, але ризикують втратити роботу і шукають інше місце.

Саме ці категорії і визначають пропозицію на ринку праці. При цьому важливою умовою є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця – інтересам працівника.

Суб'єктами ринку праці є: роботодавець, власник засобів виробництва, і найманий працівник, власник, носій і продавець своєї робочої сили. Роботодавцем може бути приватна особа, група осіб, держава. Роботодавець є покупцем робочої сили. Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцем і найманими працівниками – держава, профспілки, спілки роботодавців.

Відповідність між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою регулюється як стихійно, так і державними механізмами.

Елементами ринку праці, як і будь-якого ринку є: товар, попит, пропозиція та ціна. В сучасній економічній літературі немає однозначного визначення поняття товару на ринку праці. Як записано в Уставі МОП, праця не є товаром і люди мають право, щоб до них ставилися з повагою. Через відношення до праці як до товару не реалізуються можливості для стійкого економічного розвитку. Проте більшість авторів схиляються до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила – це сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються в процесі виробництва товарів і послуг.

Світова економічна думка визнає три різні погляди на об'єкти купівлі-продажу робочої сили: перша – таким об'єктом є праця, друга – робоча сила, третя – послуги праці або робочої сили.

Поняття ,,ринок праці”, вважає В. Петюх, дещо умовне, спрощене і узагальнююче. Правильніше вживати термін ,,ринкові відносини у сфері зайнятості населення найманою працею”.