11.7. Типи безробіття

Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Існують такі типи безробіття:

- Фрикційне – це безробіття, пов’язане з пошуком чи очікуванням роботи. Цей термін використовується по відношенню до працівників, які шукають роботу або очікують її найближчим часом. До таких людей належать люди, які добровільно міняють місце роботи, шукають роботу після звільнення, які тимчасово втрачають сезонну роботу, та молоді люди, які вперше шукають роботу.

- Структурне. З плином часу в структурі споживчого попиту і в технології проходять важливі зміни, які в свою чергу змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до зменшення попиту на певні види професій. Попит на інші професії, в тому числі і нові, зростає. Виникає безробіття, тому що робоча сила реагує повільно і повністю не відповідає новій структурі робочих місць.

- Циклічне – це безробіття пов'язане зі спадом, тобто тією фазою економічного циклу, що характеризується недостатністю загальних витрат. Коли загальний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття інколи називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту.

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Фрикційне та структурне безробіття абсолютно неминучі, значить „повна зайнятість” визначається як зайнятість, яка становить менше 100% робочої сили. Тобто, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття.

Забезпечення повної зайнятості, на думку провідних вчених-економістів, має бути підняте до безумовно пріоритетного завдання економічної політики держави. І це завдання не суто українське, воно є центральною ланкою стратегії країн Європейського Союзу. Однак багато вчених вважають, що безробіття в ринковій економіці є об’єктивно заданим і вбачають у ньому засіб підвищення продуктивності праці. Для об’єктивного функціонування ринкової економіки просто необхідна наявність тимчасово незайнятої робочої сили. Так, політика повної зайнятості і боротьби з безробіттям, яка існувала в радянські часи і частково існує в Україні і тепер, має істотні негативні наслідки, бо виправдовує забезпечення зайнятості населення на шкоду ефективності виробництва, що призводить в свою чергу до катастрофічного падіння продуктивності праці. Природне безробіття, не підриває основ функціонування ринкової економіки. Забезпечення продуктивної зайнятості передбачає досягнення стану, при якому тимчасове безробіття зумовлюється тільки власним бажанням або пошуком більш престижної роботи з вищою оплатою.

Проблема працевлаштування незайнятого сільського населення не є тимчасовою, зумовленою сучасним кризовим станом сільського господарства та інших галузей економіки. Вона довготривала і зумовлена ще й об’єктивним процесом скорочення чисельності зайнятих у сільськогосподарському виробництві.

Певною мірою сприяють розв’язанню цієї проблеми такі заходи: розвиток малого бізнесу на селі, підприємництва у сфері переробки і збуту сільськогосподарської продукції, створення законодавчої бази, спрямованої на розвиток різних сфер докладання праці, формування інвестиційних ресурсів для реалізації заходів щодо активної політики зайнятості у сільській місцевості, адаптація інформаційної бази до специфіки сільської зайнятості на ринку праці, підвищення конкурентоспроможності і регулювання мобільності сільських трудових ресурсів на ринку праці, вдосконалення інфраструктури сільського ринку праці.

З переходом до соціально орієнтованої ринкової економіки збільшується армія безробітних, втрачається впевненість у завтрашньому дні. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика держави – це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінених трудових заощаджень та ін.

Економіка суспільства, яка не регулює свою ринкову систему, довів Д.Кейнс, обов’язково потрапляє або в кризу безробіття, або в кризу інфляції, і з такого стану лише за рахунок ринкових саморегуляторів вийти неможливо. Держава має науково обґрунтовано втручатися в процеси саморегуляції ринкової системи. Світовий досвід свідчить, що найбільш розвинені країни поєднують елементи ринкового господарства, вільної конкуренції та державного регулювання економіки. Такий симбіоз називається змішаною економікою.

Ліберальна економіка, яка застосовується в США, характеризується обмеженим втручанням держави в ринкові відносини, в результаті там рівень безробіття вищий, ніж наприклад в Японії. В умовах соціально орієнтованої економіки (Швеція, Австрія, Німеччина) соціальний захист населення не є стихійним процесом, а перебуває під контролем держави та підприємців.

Розвиток будь-якої економіки – ліберальної, соціально орієнтованої чи змішаної визначається історичними умовами, що склалися в тій чи іншій країні. При цьому загальні концепції економічного розвитку є водночас і концепціями розвитку ринку праці.

Безумовно, в кожній країні державні органи впливають на процеси відтворення робочої сили як на національному рівні, так і на рівні фірм і підприємств. Різниця тільки в ступені впливу держави і роботодавців на ці процеси залежно від прийнятої моделі економічного розвитку. В Україні, зважаючи на національні особливості, переважатиме соціально орієнтована бюрократична модель.

Соціальна справедливість у ринковому суспільстві досягається через компроміс ніж економічним ефектом і соціальною рівністю з метою недопущення різких соціальних контрастів. Розв’язання проблем зайнятості на селі, соціальної захищеності вимагає неформальних, нетрадиційних підходів – розвиток кооперації, створення дорадчих структур, відродження народної творчості, ремесел, забезпечення державної підтримки та правового регулювання. Сприяння самозайнятості та розвитку підприємництва серед сільських мешканців є ефективним засобом соціальної політики на селі.

Держава разом з профспілками має контролювати рівень та диференціацію заробітної плати, стимулювати підприємців розвивати бізнес, а також задовольняти потребу працівників у робочих місцях і підвищувати якість робочої сили. За профспілками залишається контроль за умовами та оплатою праці на підприємствах. Слід додати, що в Україні, на відміну від світової практики, становлення моделі соціального захисту відбувається емпіричним шляхом через пристосування до існуючої соціально-економічної ситуації.

Контрольні завдання (запитання)