3.3. Сучасні уявлення про працю

Праця – ”перша основна умова всього людського життя, і притому в такій мірі, що ми в певному розмінні повинні сказати: праця створила саму людину” * .

Що ж таке праця і чому така велика її роль в житті людини ?

Праця – це процес цілеспрямованої діяльності людини на перетворення природних дарів та їх привласнення у формі, придатній для задоволення людських потреб. Впливаючи безпосередньо працею на зовнішню природу та змінюючи її, людина в той же час змінює свою власну природу.

Будучи вічною природною умовою життя людини, праця завжди здійснюється “в рамках певної форми суспільства та за її допомогою”.** Це значить, що праця завжди має суспільний характер. Навіть, коли поет Навіть, коли поет складає свої вірші, він спирається на плоди праці людей не тільки тому, що вони виробили перо та папір, але й тому, що він спирається на досвід минулих поколінь, які створили мову, за допомогою якої поет висловлює свої думки.

Глибоке розуміння суспільної природи праці вдало виразив Гете: “Що таке я сам? Що я зробив? Я зібрав та використав все, що я бачив, чув, спостерігав. Мої твори вигодувані тисячами індивідів… Всі принесли мені свої думки, свої здібності, свої сподівання, свою манеру жити; я часто збирав жнива, які посіяли інші, моя праця – праця колективної істоти”.

________________________________________________________________________

* Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20. С. 486.

** Маркс К., Енгельс Ф., т.46, ч.1. С.23.

К.Маркс підкреслював, що потреба в праці обумовлюється самою природою людини. Здоровий організм має потребу “… в нормальній порції праці та в припиненні спокою”.

Вже Фур’є довів, “… що при розумних порядках, коли кожен буде йти за своїми власними нахилами, праця може стати тим, чим вона повинна бути – насолодою”. Однак праця рабська, панщина, наймана… виступає завжди як щось образливе, завжди являється працею за зовнішнім примусом .

В праці існує реальна можливість задоволення як матеріальних, так і духовних потреб, в тому числі і найважливішої з них – потреби в самовираженні через творення. Але можливість задоволення цієї потреби може стати реальністю лише за певних умов.

Таким чином, праця залежно від умов, в яких проходить виробнича діяльність людини, може бути основою усвідомленого, духовного існування, найбільш постійним джерелом задоволення.

Отже, щоб виконати свою основну функцію – реалізацію найвищої цінності людського буття, - праця повинна здійснюватись в певних умовах. В найбільш загальному вигляді, але досить конкретно, щоб використати їх при розробці теорії прикладних систем мотивації праці, ці умови визначені сучасною економічною наукою.

Щоб праця стала умовою самовираження особи, реалізації її творчих потенцій, вона повинна також мати притягальну силу. “В матеріальному виробництві праця може набувати такого характеру лише при умові, що вона: 1) має суспільний характер; 2) має науковий характер, що вона разом з тим є загальною працею, напруженням людини не тільки як певним чином видресируваної сили природи, а й у вигляді діяльності, яка керує всіма силами природи”.

Відповідно до цього положення К.Маркса, перша та найголовніша вимога – суспільний характер праці – реалізується при колективному способі виробництва.

Але наступні умови не виникають автоматично, із зміною у відношеннях власності. Зміни у відношеннях власності – зовсім не зводяться до одноразового акту. Одержати право господаря і стати господарем – справжнім, мудрим, дбайливим – далеко не одне і те ж. Для того ж, щоб праця мала властивості наукового характеру і щоб людина не використовувалась як певним чином “видресирувана сила природи”, необхідно, щоб вона здійснювалась під впливом внутрішніх збуджувальних мотивів.

Обмеженість зовнішніх систем збудження обумовлюється насамперед тим, що вони породжують “немотивований опір”, тобто таке становище, при якому людина опирається або хворобливо реагує на всяку спробу поставити її в становище об’єкта впливу, коли одна людина примушує іншу до покори та слухняності. Для того, щоб нейтралізувати ці небажані наслідки застосування зовнішніх систем впливу, необхідно реалізувати вплив через колектив, умови прогресуючих можливостей, розвиток та формування комплексу потреб, закон ситуацій.

Системам мотивації праці, в основі яких лежать внутрішні збуджувальні мотиви, властиві якості, які більшою мірою відповідають потребам активізації особи. До позитивного слід віднести те, що вони впливають на об’єкт управління не прямо, а побічно і спонукають діяти людину в потрібному для суспільства напрямі без особливого адміністративного втручання. Проте таке положення може бути забезпечене в тому випадку, коли цілі об’єкта управління і система економічних стимулів взаємопов’язані та взаємоузгоджені. Інакше людина, колектив вибирають напрям діяльності, який не збігається із суспільно-необхідним. При цьому особистий, колективний інтерес вступає в суперечність із суспільними цілями і наслідком цього є праця низької якості, недисциплінованість тощо.

Так, недоліки та переваги економічних методів полягають в тому, що вони засновані на задоволенні потреб першого порядку (їжа, спрага, потреба в житлі та ін.). З одного боку, нема більш стабільного фундаменту ніж потреби першого порядку, а з другого, – інтенсивність їх впливу залежить від рівня задоволення.

З підвищенням рівня задоволення основних потреб та надійнішим їх забезпеченням, зменшується вплив стимулів, спрямованих на їх задоволення.

При досягненні певного рівня задоволення потреб першого порядку (назвемо його умовно верхнім), вплив матеріальних стимулів знижується, але при цьому сила впливу самих потреб першого порядку не буде абсолютно незмінною. К.Маркс писав: “Якщо людина відрізняється від усіх останніх тварин безмежністю своїх потреб та їх здатністю до розширення, то, з іншого боку, нема жодної тварини, яка була б здатна до такого неймовірного ступеня скорочувати свої потреби та обмежуватись таким мінімумом умов свого життя…”

Отже, системи впливу, в основі яких лежать принципи реалізації потреб першого порядку, конструктивно не можуть забезпечити високої, постійної мотивації до праці. А якщо взяти до уваги й те, що суспільство задовольняє окремі потреби першого порядку повністю, а значну їх частину до певного рівня (назвемо його умовно нижнім) незалежно від кількості та якості праці окремої особи, то стане ясно, що сфера впливу економічних методів не безмежна.

На перший план в системі мотивації праці виступають постматеріальні фактори. Ми схильні на цій основі зробити висновок про те, що чим більше розвинене суспільство, чим вищий його інтелектуальний потенціал, тим більшого значення набуватиме вплив потреб інших порядків. Очевидно, правомірним буде і припущення про наявність прямої залежності між рівнем творчої зацікавленості в праці та інтенсивністю впливу системи управління, особливо адміністративних способів.

Таким чином, якщо вичерпуються можливості розвивати потреби за рахунок збільшення матеріального стимулювання, тоді необхідно посилити вплив факторів нематеріальної мотивації.

Ускладнення системи суспільних зв’язків людини, викликане революційними змінами в науці та техніці, також обумовлює ускладнення механізму впливу системи мотивації і викликає необхідність його вдосконалення і чим складніша система суспільних зв’язків людини, тим складніші мотиви, які визначають її поведінку. Однак ми вважаємо, що бажання успішно виконувати завдання прямо залежить від рівня збуджувальної мотивації (системи збуджувальних причин практичної діяльності). Вищою винагородою для людини буде можливість в процесі досягнення мети задовольнити своє прагнення до активної життєвої позиції, самовираження.

Якщо першочерговим визначальним в регулюванні життєдіяльності людини є інстинкт самозбереження, то по мірі соціалізації особистості найважливішою внутрішньою детермінантою активності людини стає її прагнення до самоствердження.

Самоствердження людини відбувається в процесі реалізації можливостей, які надані їй природою та суспільством, з метою одержати оцінку результатів своєї праці у представників свого класу, оточуючих її людей і на цій основі підвищити свій статус. Це об’єктивний соціальний процес, спрямований на задоволення матеріальних та духовних запитів суб’єкта, ствердження його суспільного становища у відповідності з розвитком соціальних якостей та здібностей.

Конкуренція та господарський механізм, які функціонують як єдина система мотивації, створюють реальні умови для задоволення потреб людини в самовираженні, самоствердженні.