Тема 11. Ринок праці: соціальні аспекти

1. Фактори формування ринку праці

попит

пропозиція

безробіття

2. Функції держави у формуванні ринку праці. Роль профспілок, біржа праці, служби зайнятості.

Завдання. Позиція особи в системі ринкових відносин.

Однією з форм соціально-економічного життя суспільства є ринкові відносини, яким притаманні загальні закони виникнення та розвитку.

Відповідно, в суспільстві формуються й певні типи людей, включених у ці відносини.

Положення та особливості поведінки індивіда в групі й у суспільстві визначає позиція особистості, що відображає реальне ставлення людини до різних подій та обставин.

У виробничій сфері ринкових відносин виділяють три глобальні позиції особи:

роботодавець (бізнесмен чи підприємець);

найманий робітник;

вільний професіонал.

Це завдання допоможе вам визначитись з стратегічними цілями та інтересами в житті, а також особливостями мотивації і ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей.

Інструкція

1. Ознайомтесь з короткою характеристикою основних позицій суб’єктів на ринку праці та визначте, яка з них вам найбільше найбільше імпонує на сьогоднішній день.

I. Позиція роботодавця (бізнесмена чи підприємця) характеризується тим , що він виступає суб’єктом певної справи, власником засобів виробництва і є незалежним, відповідальним за цю справу і її результати.

II. Позиція найманого робітника.

Власник робочої сили, який має бути юридично вільною особою, зобов’язується здійснювати за певну плату господарську чи іншу діяльність.

III. Позиція вільного професіонала.

Це група осіб, які володіють високим рівнем кваліфікації та професіоналізму, але не є жорстко включеними у виробничі процеси.

2. Вкажіть які ділові та моральні якості, знання, вміння та навички необхідні для кожного з суб’єктів ринкових відносин.

Контрольні запитання.

1. Зробіть коротку характеристику суб’єктів ринку праці.

2. В чому полягає суть економічної боротьби між найманими працівниками і роботодавцями?

3. Перелічіть основні параметри якості робочої сили.

4. Опишіть особливості конкуренції на ринку праці.

5. Яку роль відіграє держава у регулюванні ринку праці.

6. Розкриття суть таких понять як ,, зайнятість” та ,, безробіття”.

7. Які типи безробіття існують в ринковій економіці?

8. Як вимірюється природний рівень безробіття?

9. Назвіть основні завдання та функції біржі праці.

Глава 12. Соціально-психологічні аспекти особи

12.1. Характеристика особи. Досвід та здібності

Предметом дослідження соціологічної теорії є особистість, особа як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин на рівні її взаємозв’язків із соціальними спільностями. Термін “особистість” (персона) має досить давнє походження. У Стародавній Греції він означав театральну маску, яку актори використовували під час вистав з метою “надати кожному персонажеві того вигляду, якого вимагав його характер”. З часом вказаний термін поширився на самого актора й на ту роль, яку він виконував. І оскільки маска зображала той чи інший тип із реального життя, поняття “особистість” наблизилось до його сучасного розуміння. Остаточно цей термін було переосмислено і офіційно зафіксовано як такий, що характеризує окремого індивіда у римському праві. З того часу його вживають щодо окремого громадянина як юридичної і релігійної особи, нащадка своїх предків, наділеного ім’ям і власністю.

З погляду соціології, особистість – стала система соціально-значущих рис, що характеризують індивіда, продукт суспільного розвитку і включення індивідів у систему соціальних відносин через активну предметну діяльність і спілкування. Таке тлумачення особистості передбачає, по-перше, розуміння її у зв’язку з життєдіяльністю людини, з її соціальною суттю. По-друге, суспільне в людині завжди проявляється через індивідуальне. Інакше кажучи, людина у процесі свого життя засвоює багатство соціального досвіду, розвиває свої підходи і включається в суспільне життя. Успіх усякої діяльності залежить від уміння її виконувати. Це стосується кожної роботи, як виробничої, так і невиробничої. Вміння є там, де знання певної справи стає керівництвом до швидкого і успішного її виконання, долання труднощів, що виникають при різних його умовах. Необхідною внутрішньою умовою вміння є також певна вправність у виконанні тих дій, з яких складається дана діяльність. Наприклад, вміє водити машину той, хто, керуючись відомими йому правилами, робить це вправно, чітко і бездоганно, той, хто, має навички у цій справі.

Отже, вміння – це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність. На тісний зв’язок уміння із знаннями, розуміння справи вказує саме значення слова “уміння” (від “ум” – розум). Проте, це тільки один бік вміння. Вміє той, хто не тільки знає, а й застосовує ці знання на практиці, ефективно використовує необхідні для даної діяльності засоби. Ці риси ми маємо на увазі, коли говоримо про “вмілі руки” людини, про її вмілість в тій чи іншій галузі діяльності.

Повторно виконуючи ту чи іншу дію, людина вдосконалюється в її виконанні, при цьому вона усвідомлює мету дії, шлях до досягнення цієї мети, техніка ж її досягнення функціонує сама собою, більш чи менш автоматично. Вдосконалені шляхом багаторазових вправ компоненти вмінь, що виявляються в автоматичному виконанні дій, називаються навичками. Наявність таких навичок дуже полегшує людині виконання дії свідомих завдань. “За свідомістю лишається можливість починати, регулювати і кінчати дію, рух, сам же рух відбувається без всякого дальшого втручання волі. будучи реальним повторенням того. що робилося вже тисячі разів” (Сеченов). Людина пише, наприклад, листа. Вона зайнята при цьому викладом його змісту на папері. Самий же процес писання, виведення окремих літер відбувається автоматично. Діяльність її при цьому є свідомою з початку і до кінця. Людина може усвідомлювати і автоматизовані її компоненти, з яких складається дана діяльність, в разі потреби вона може спрямувати свою увагу на саму техніку написання літер (вивести їх каліграфічно). Ми бачимо, що різниця між вмінням і навичкою відносна. Навичка – це вміння усталеним і автоматизованим складовим процесом уміння виконувати певну діяльність. Наявність у людини великої кількості вмінь і навичок є основою володіння нею своїми силами, вона дає їй можливість економити ці сили, доцільно їх використовувати, підносити продуктивність своєї діяльності. Звички людини тісно пов’язані з потребами. Природа їх та ж сама, що й навичок. Вони виробляються внаслідок багаторазового повторення певних способів дій. Так, людина звикає вставати і лягати спати в певну годину, систематично вранці вмиватися, мити руки перед їдою і т.д. Внаслідок такого звикання у неї виробляється внутрішня схильність до цих дій у певний час і при певних умовах, самі ж дії часто виконуються при цьому автоматично. Така схильність людини до певних способів діяння називається звичкою. Вона сприймається людиною як потреба, що спонукає її до певних дій. Серед звичок виділяють: гігієнічні, трудові, етичні, моральні та ін. На відміну від навичок звички є також позитивними і негативними. Позитивні звички є дуже потрібним для людини надбанням, негативні є постійним гальмом в її діяльності. “Скільки прекрасних починань і навіть скільки чудових людей загинуло під тягарем поганих звичок!” (Ушинський).

Однією з суттєвих рис людської особистості є її здібності . Це стійкі властивості людини, що виявляються в її навчальній, виробничій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху. Кожна здібність людини є її здібністю до чогось, тобто до певної діяльності. Здібною до певної галузі діяльності ми називаємо ту людину, яка легко освоює цю діяльність, швидко оволодіває необхідними для неї знаннями, вміннями і навичками. Відомо, що чим багатший життєвий досвід тим, успішніше людина справляється з завданнями своєї діяльності. Досвідчена людина у всякій справі має переваги перед недосвідченою. Озброєна знаннями людина успішніше розв’язує завдання, які стоять перед нею. Істотну роль при цьому відіграє не тільки сама наявність знань, а й уміння користуватися ними. Отже, здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння і навички. Проте це не означає, що здібності зводяться тільки до цих особливостей. При однакових знаннях, уміннях і навичках люди бувають неоднаковими щодо їх здібностей. Та чи інша людина може менше вміти за іншу людину в якій-небудь галузі, але бути здібною швидко набувати потрібних знань і перегнати тих людей, що працюють у цій галузі. Таким чином здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні у неї і набуває нових знань, вмінь і навичок, які необхідні для розв’язання завдань, що ставить перед нею життя.