11.4. Регулювання ринку робочої сили

Законодавство більшості країн охоплює і соціальні питання – обов'язкове страхування осіб найманої праці від нещасних випадків на виробництві, страхування від захворювань, старості, безробіття.

Особливу роль у регулюванні ринку робочої сили відіграє політика „повної зайнятості”. Згідно з нею держава частково бере на себе функцію пошуку і пропозиції робочих місць, а також створення загальнонаціональної інформаційної мережі з питань працевлаштування. Державні системи підготовки і перепідготовки робочої сили сприяють максимально швидкій адаптації робітників до потреб ринку. Так, держава формує розгалужену систему підготовки, перекваліфікації і працевлаштування кадрів. Висока активність держави на ринку праці проявляється і в тому, що в розвинених країнах Заходу створено загальнодоступну систему освіти і професійної підготовки. Соціальна функція держави полягає в тому, що з розвитком особистих здібностей людини, зростанням її професійних знань і навичок їй повинна пропонуватись дедалі складніша, цікавіша і краще оплачувана робота.

Залежно від співвідношення складових системи працевлаштування у світі сформувалося кілька моделей ринку праці: японська, американська, шведська тощо.

Японська модель характеризується принципом „довічного найму”, тобто гарантується зайнятість працівника до досягнення ним віку 55-60 років. Розмір заробітної плати і соціальних винагород прямо залежить від кількості відпрацьованих років. Протягом трудової діяльності працівники підвищують свою кваліфікацію і переміщення їх відбувається відповідно до плану. Така політика виховує у працівників творче ставлення до своїх обов'язків, підвищує їх відповідальність за якість роботи.

Американська модель ринку праці розробляється і ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина їх може бути звільнена. Про звільнення повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть працівників. Внутрішньофірмової перекваліфікації кадрів майже немає. Пересування працівників відбувається здебільшого через переведення їх на іншу роботу. Така політика роботодавців веде до високої мобільності працівника, а також високого рівня безробіття.

Шведська модель характеризується активною політикою держави щодо зайнятості, що й зумовлює мінімальний рівень безробіття в цій країні. Політика на ринку праці полягає в попереджені безробіття, а не сприянні тим, хто вже втратив роботу.

Кожна держава має свої особливості формування ринку праці, зумовлені ресурсними, географічними, економічними, політичними та іншими причинами.

З переходом України на ринкові засади, реструктуризацією підприємств, зміною форм власності загострилась проблема безробіття. В цих умовах особливого значення набувають заходи інституційного облаштування ринку праці, зокрема законодавство про зайнятість та соціальне страхування на випадок безробіття, міністерство праці та соціальної політики, державна служба зайнятості, її регіональні і місцеві органи, професійні спілки, організації роботодавців, кадрової служби підприємств тощо. Якісна система цих заходів забезпечує необхідну спрямованість і пропорцію економічних методів регулювання, активізує політику зайнятості, що зрештою прискорює працевлаштування громадян.

Для регулювання ринку робочої сили необхідно створити економічні, правові, організаційні і соціальні умови з метою балансування попиту на робочу силу та її пропозицію на ринку праці.

Ринок робочої сили регулюється на державному, обласному та місцевому рівнях. При цьому роль держави полягає у розв’язанні конфліктних ситуацій, що виникають в процесі виробничої діяльності між підприємцями і найманими працівниками.

Механізм регулювання ринку робочої сили в сільській місцевості є складовою частиною загальнонаціональної економіки. Він має враховувати специфіку аграрного сектора, як основної сфери прикладання праці, а також соціально-економічних процесів, що склалися на даний час. Земельна реформа, приватизація державної власності, організація селянських, кооперативних господарств нового, товарного типу зумовлюють необхідність створення нових структур, джерел та умов формування попиту на робочу силу, змінюючи існуючу структуру виробництва.

За твердженням МОП, введення в дію законів та забезпечення їх дотримання, колективні переговори та інші форми співпраці між урядом, роботодавцями і працівниками – важливі методи утвердження соціальної справедливості. Реальний соціальний діалог між цими партнерами можливий лише при умові незалежності всіх його сторін, з їх несумісними, протилежними, конфліктними інтересами, але спільним бажанням досягти компромісу з тих питань, які є важливими для їх учасників.

Отже, якщо в Україні і слід шукати зачатки цього нового для нас інституту – соціального діалогу – то він розвивається якраз на найнижчому рівні – на підприємстві.

На ринок робочої сили значно впливають профспілки, як один з дійових засобів захисту економічних інтересів працівників, усунення або зменшення конкуренції між робітниками, як продавцями робочої сили. Діяльність профспілок спрямована також на підвищення заробітної плати, скорочення тривалості робочого дня, поліпшення умов праці і техніки безпеки, забезпечення високих пенсій.

Значну роль у регулюванні ринку робочої сили відіграють договори, які укладають профспілки з підприємцями *. Тут профспілки представляють колективні інтереси працівників. Вони намагаються впливати на рівень заробітної плати шляхом обмеження пропозицій праці, визначення ставок заробітної плати при укладенні угоди з підприємцями, проведення політики, спрямованої на збільшення попиту робочої сили.

________________________________________________________________________

*Галузева угода між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств та профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2003-2004 рр. // Бухгалтерія в сільському господарстві – 2004.-№12. С.16.