3.4. Співвідношення індивідуального та колективного чинників у системі організації праці

Досвід свідчить, що людина взагалі від природи схильна швидше до неробства та спокою, що вона завжди намагається досягти цього за чужий рахунок і що ця схильність, хоча і не однаково сильна в різних місцях, робить її майже глухою до найбільш розумних пропозицій.*

Томас Мор писав, що кожен, хто скаже вслід за Платоном, що у друзів повинно бути все спільне, повинен відповісти: “Яким чином може статися достаток продуктів, якщо кожний буде ухилятися від праці, оскільки його не примушує до неї розрахунок на особистий прибуток, а з іншого боку, тверда надія на чужу працю, яка дає можливість лінуватись?.”** Отже, проблема поєднання індивідуального і колективного в процесі праці одвічна. Ще в давнину склалась постать селянина – богатиря, плугатаря, трудівника, нерозривно пов’язаного із зем-

_____________________________________________________________________________________

*Мореллі. Кодекс природи. Вид-во. АН СРСР. М.-Л. 1947. С.96-98.

**Т. Мор. Утопія. М. 1953. С.98.

лею, який черпає від неї свою силу.

Праця перших землеробів була дуже важкою… Вони освоювали нові землі, відвойовуючи їх у дрімучих лісів, і одночасно протистояли ордам численних кочівників. Щоб освоїти ріллю, “приготувати її до новини”, в перший рік наші предки здирали з дерев кору, підсушуючи дерева, потім в один із зимових місяців проводились вируби, рубка лісу. А як тільки сходив сніг та підсихала земля, зрублені дерева складались в гігантські багаття та підпалювались. Час від часу бага-

ття пересували величезними жердинами по всій випалині, щоб випалити всі пні та колоди, а землю рівномірно удобрити попелом.

В стародавньому слов’янському календарі (який замінили на християнський в Х ст.) етапи землеробської праці були увічнені в найменуваннях місяців. Лютий називався тоді січень, бо тоді як раз проводилась рубка лісу під ріллю, а місяць квітень називався березоль, оскільки в цей час звалений та сухий ліс перетворювали на попіл, місяць збирання урожаю називався серпень або жнивень.

Землеробська праця в таких умовах вимагала постійного напруження, самовіддачі та терпіння. Все формувало звичку до тяжкої наполегливої праці, розвивало самостійність та ініціативу. Історик С. Соловйов відмічав у наших

предків дух підприємливості, активності, вміння концентрувати життєві сили в боротьбі за існування. Людина знала, що природа відпускає їй мало зручного часу для землеробської праці і що відносно коротке літо вміє ще скорочуватись передчасно негодою. Це примушує селянина поспішати, посилено працювати, щоб зробити в короткий час і в пору зібрати все з поля. “Так селянин привчався до надмірного короткострокового напруження сил; звикав працювати швидко, гарячково та скоро. Ні один народ в Європі не здатний до такої напруженої праці на короткий час; але і ніде в Європі, здається, не знайдемо такої незвички до рівної, стриманої та розміреної, постійної праці”.*

Багато трудових якостей слов’янина, і насамперед його відношення до праці, склалися ще в дохристиянський період. Знаряддя праці були з ними не тільки в жит-

________________________________________________________________________

* В. Ключевский. Курс русской истории. Т.1.М. 1904. С.385-386.

ті, але брались з собою в останній путь. В стародавніх слов’янських могилах також, як і в інших народів, знаходять зброю, прикраси, різноманітні предмети побуту, а крім того, і знаряддя праці (коси, молотки, серпи і т. і.).

Прийняття християнства ознаменувало новий етап в розвитку праці, укріпило його духовно-моральне ядро. Ідея праці як загальнокорисної справи народилась в селянській общині. Християнський індивідуалізм з його установкою на особисте спасіння, розповсюджений в західноєвропейських країнах, не одержав підтримки на Русі, що, очевидно, було пов’язане з характером народу, який жив в умовах общини

та зберіг інше розуміння життєвих цінностей. Врятування розумілось через життя та покаяння на миру, через соборне поєднання зусиль і, нарешті, через подвижництво, однією з форм якого була наполеглива праця. Цікаво, що в “Повчанні” Володимира Мономаха (XII ст.) значною мірою відобразився світогляд тієї епохи, коли праця розцінювалась як найвище мірило богоугодності людини. Автор не протиставляє фізичну та розумову працю, хоча перша для нього являється необхідною передумовою успіху другої. Праця збагачує людину знаннями, знання ж породжує свободу, надає діянням змісту та істини.

Важливою характерною рисою трудового характеру відносин наших предків було невизнання ієрархічних структур і авторитарних форм в організації трудового процесу. Розвиток господарств на Русі здійснювався на засадах трудової демократії, самоуправління та самоорганізації. Цінним національним здобутком протягом багатьох століть була община – демократичний союз місцевого самоврядування, взаємодопомоги та спільного володіння землею. Економічний принцип общини, відзначав А.І.Герцен, – повна протилежність відомому положенню Мальтуса: надати кожному без винятку місце за своїм столом. Земля належить общині, а не окремим її членам, які володіють невід’ємним правом мати стільки землі, оскільки її має кожний інший член тієї ж общини.

Община заснована на законі про братську любов. Мир як єдина сім’я, де “всі за одного та один за всіх”. Особа в общині віддана її інтересам; світ є найвищою інстанцією для селянина, і вище тільки Цар та Бог: більш того, склались і такі примовки: “Глас народу – глас божий”, “Що мир порядив, то Бог розсудив”.

Община брала на забезпечення своїх немічних членів. “Кожний член громади трудиться, виходячи на роботу для оранки поля або збирання врожаю у хворого господаря або хворої вдови, виходить на будівництво чиєїсь погорілої хати, платить за ділянки, які відведені біднякам, старим, убогим, дає безкоштовно ліс на лагодження хати, матеріали на огорожі та опалення, ховає потерпілих за свій рахунок, вносить податок за тих, що розорились та багато іншого…”.

На сходках демократичним шляхом, гласно обговорювались справи щодо общинного володіння землею, її розподілу та перерозподілу, розподілу податків, розселення нових членів общини, проведення виборів; вирішувались питання щодо користування лісом, будівництва гребель, надавалась оренда рибальських угідь та громадських млинів, надавалась згода на відсутність або вихід з общин.