Конспект лекційного заняття

Карбоновим кислотами називаються органічні речовини, до складу яких входять карбоксильна група -COOH. Карбоксильна група складається із сполучених карбонільної і гідроксильної груп, що визначило її назву.

У карбоновим кислотах карбоксильна група сполучена з вуглеводневим радикалом R, тому в загальному вигля­ді формулу карбонової кислоти можна записати так: R—COOH.

У карбонових кислотах карбоксильна група може спо­лучатися з різними вуглеводневими радикалами — насиче­ними, ненасиченими, ароматичними. У зв'язку з цим виділяють насичені, ненасичені та ароматичні карбонові кислоти, наприклад:

Насичена кислота Ненасичена кислота Ароматична кислота

Залежно від числа карбоксильних груп, що містяться в молекулах карбонових кислот, розрізняють одноосновні та двохосновні кислоти, наприклад:

Одноосновна кислота Двохосновні кислоти

Одноосновні кислоти називають також монокарбонови­ми, а двохосновні — дикарбоновими кислотами.

Гомологічний ряд насичених одноосновних кислот

Загальна формула членів гомологічного ряду насиче­них одноосновних карбонових кислот С_nН_2n+1СООН, де n = 0, 1, 2, 3....

Номенклатура. Назви карбонових кислот за замісниковою номенклатурою будують з назви відповідного алкану з додаванням закінчення -ова і слова «кислота».

Якщо вуглецевий ланцюг розгалужений, то на початку назви кислоти записують замісник, зазначаючи його положення в ланцюгу. Нумерацію атомів вуглецю в ланцюгу починають з вуглецю карбоксильної групи. Приклади:

Для деяких членів гомологічного ряду насичених карбонових кислот застосовують тривіальні назви. В табл. 26.1 наведено формули деяких насичених одноосновних кислот і їх назви за замісниковою номенклатурою та тривіальні назви.

Ізомери. Починаючи з бутанової кислоти С₃Н₇СООН, члени гомологічного ряду насичених одноосновних кислот мають ізомери, їх ізомерія зумовлена розгалуженістю вуглецевого ланцюга вуглеводневих радикалів. Так, Бута­нова кислота має такі два-ізомери (у дужках дано триві­альну назву):

Властивості і добування насичених одноосновних кислот

Властивості. Кислоти гомологічного ряду з нормальною будовою від мурашиної до С₈Н₁₇СООН за звичайних умов - безбарвні рідини, що мають різкий запах. Вищі члени ряду, починаючи з С₉Н₁₉СООН,- тверді речовини. Мурашина, оцтова і пропіонова кислоти добре розчиняються з нею в будь-яких співвідношеннях. Інші рідкі кислоти обмежено розчиняються у воді. Тверді кислоти у воді практично нерозчинні.

Особливості хімічних властивостей карбонових кислот зумовлені сильними взаємним впливом карбонільної С=О і гідроксильної О-Н-груп.

У карбоксильній групі звязок між вуглецем й карбонільним киснем сильно полярний. Проте позитивний заряд на атомі вуглецю частково зменшується в наслідок притягання електронів атома кисню гідроксильної групи. Тому в карбонових кислотах карбонільний вуглець менш схильний до взаємодії з нуклеофільними частинками, ніж в альдегідах і кетонах. З іншого боку, під впливом карбонільної групи підсилюється полярність звязку О-Н за рахунок зміщення електронної густини від кисню до атома вуглецю. Всі зазначені особливості карбоксильної групи можна проілюструвати такою схемою:

Розглянутий характер електронної будови карбоксильної групи зумовлює відносну легкість відщеплення атома водню цієї групи. Тому у карбонових кислот добре виявленні кислотні властивості. У безводному стані і особливо у водних розчинах карбонові кислоти дисоціюють на іони:

СН₃ - СН₂ - СООН  СН₃ - СН₂ - СОО^- + Н⁺.

Кислотний характер розчинів карбонових кислот можна встановити за допомогою індикаторів. Карбонові кислоти є слабкими електролітами, при чому сила карбонових кислот зменшується зі збільшенням молекулярної маси кислоти.

Для насичених одноосновних кислот найбільш характерні реакції, зумовлені кислотними властивостями, а також реакції заміщення гідроксильної групи.

1.Взаємодія з металами. Карбонові кислоти реагують з деякими металами з утворенням солей і водню, наприклад:

2CH₃COOH + Mg  Mg(CH₃COO)₂ + H₂

Ацетат магнію

2.Взаємодія з основними оксидами і основами. Як усі кислоти, карбоксильні сполуки реагують з основними оксидами і основами, наприклад:

2С₂Н₅СООН + MgO  Mg(С₂Н₅СОО)₂ + H₂O;

С₂Н₅СООН + KOH  С₂Н₅СООK + H₂O

з водним розчином аміаку, який виявляє властивості основ, карбонові кислоти також утворюють солі:

С₂Н₅СООН + NH₃  С₂Н₅СООNН₄.

3.Взаємодія зі спиртами. Карбонові кислоти реагують зі спиртами при наявності сильних неорганічних кислот. Від молекули кислоти відщеплюється група ОН, від молекули спирту — атом Н, в результаті утворюються складні ефіри:

4. Взаємодія з галогенідами фосфору і сірки. Галогеніди фосфору (РСІ₅, РСІ₃) і сірки (SОСl₂) взаємодіють з карбоновими кислотами, утворюючи хлор­ангідриди кислот, наприклад:

5. Взаємодія з водовідбирними агентами. Під дією сильних водовідбирних речовин, наприклад Р₂O₅, на карбонові кислоти утворюються ангідриди кислот:

6. Взаємодія з галогенами. Яків альдегідах, хлор і бром можуть заміщувати атом водню біля другого вуглецевого атома з утворенням галогеноза заміщених кис­лот, наприклад:

7. Відновлення і каталітичне гідрування. Відновлюючи карбонові кислоти, можна добути альдегіди і первинні спирти, наприклад:

Відновлення кислот відбувається дуже важко.

Добування. Основні метода добування карбонових кис­лот такі.

1. Окислення первинних спиртів і альдегідів. Спирти і альдегіди окислюються досить легко наприклад:

Під час окислення кетонів, вторинних і третинних спиртів у жорстких умовах (сильні окислювачі, нагріван­ня) відбувається розщеплення вуглецевого ланцюга молекул і утворюється, як правило, суміш карбонових кислот. Наприклад, окислюючи ацетон, можна добути суміш мурашиної і оцтової кислот.

2. Окислення алканів. Суміш нижчих алканів (бутан—октан) окислюється при наявності каталізаторів переважно до оцтової кислоти. Алкани, що містять 9—20 вуглецевих атомів, окислюються до вищих кислот.

3. Гідроліз нітрилів. Нітрили—сполуки типу R—С=N. Під час нагрівання нітрилів з додою, в яку добавлено неорганічні кислоти, утворюються карбонові кислоти, наприклад:

4.Карбонілування алкенів. Кислоти, почи­наючи з пропіонової, можна добути приєднанням оксиду вуглецю (II) і води до алкенів. Каталізатором реакції є фосфорна кислота, процес відбувається при температурі 300—350°С і тиску 20—30 МПа. Приклад:

ЛЕКЦІЯ №12.

Окси- , альдегідо- і кетокислоти. Таутомерія. Оптична ізомерія.

Основні поняття

Оксиальдокислоти, оксикетокислоти, таутомерія, оптична ізмерія, L – ізомери, D – ізомери, a – ізомери, b – ізомери.

План лекційного заняття:

1. 1. Класифікація оксикислот.

2. 2. Властивості оксикислот.

3. 3. Добування та застосування.

4. 4. Стереохімія вуглецю.

5. 5. Оптична ізомерія.

Література:

1. Ластухін Ю.О., Воронов С.А. Органічна хімія. – Львів: Центр Європи, 2001. – С. 71-127, 190-200.

2. Нейланд О.Я. Органическая химия. – М.: Высшая школа, 1990. – С. 9-13, 22-38, 59-61, 81-85, 86-89, 92-95, 103-105, 130, 145, 177-179, 225-228.

3. Перекалин В.В., Зонис С.А. Органическая химия. – М.: Просвещение, 1972. – С. 6-17, 18-25, 29-38, 47-48, 54-58, 76, 78-79, 105, 160-161, 177-179.

4. Петров А.А., Бальян Х.В., Трощенко А.Б. Органическая химия. – М.: Высшая школа, 1973. – С. 5-11, 20-43, 44-48, 64-65, 248-257.

5. Чирва В.Я., Ярмолюк С.М., Толкачова Н.В., Земляков О.Є. Органічна хімія. – Львів: БаК, 2009. – С. 81-131.