IV. Організація і проведення різних видів пред’явлення для впізнання.

V. Процесуальне оформлення ходу і результатів пред’явлення для впізнання. Завдання на заняття:

1. За вихідними даними і реквізитами, отриманими від викладача, організувати і провести пред’явлення для впізнання особи за фонограмою.

2. Хід і результати пред’явлення для впізнання оформити протоколом, до якого долучити відповідні додатки.

Домашнє завдання:

Закінчити оформлення протоколу пред’явлення для впізнання, з додатками до нього.

Пред’явлення для впізнання – слідча дія, до проведення якої вдаються під час розслідування тяжких злочинів, як вбивства, розбійні напади, пограбування, зґвалтування тощо.

Будучи самостійною слідчою дією, пред'явлення для впізнання має схоже зі слідчим оглядом, допитом, відтворенням обстановки і обставин події. Тому необхідно запам’ятати, що суть пред’явлення для впізнання полягає у встановленні тотожності пред’явленого об’єкта за образом, що залишився у пам’яті того, хто впізнає. Щоб встановити наявність підстав для цієї слідчої дії, слідчий, керуючись кримінально-процесуальним законом, зобов’язаний допитати особу, яка буде впізнавати, щоб з’ясувати за якими ознаками вона зможе впізнати пред’явлений їй об'єкт, про що складається протокол допиту.

На початку занять проводиться опитування студентів, обговорюються вирішення домашніх завдань і задач.

Після цього спеціально підготовлена "слідчим" фонограма, що найбільш точно відображає ознаки усної мови "впізнаваного" (попередньо виготовляється зі згоди когось із студентів групи), прослуховується всіма присутніми на практичному занятті. Далі викладач пропонує студентам виділити фрагмент запису з декількома найбільш чітко озвученими фразами і описати характерні особливості цієї мови. Потім підбирають двох студентів з голосами найсхожими з впізнаваним голосом і їм пропонується у їх озвученні записати на магнітну плівку такі ж фрази чи текст з цими фразами.

Процедура запису експериментальних зразків мови повинна відповідати процесуально-правовим вимогам (ст. 199 КПК України), текст і якість запису всіх трьох фонограм повинні бути однаковими тощо. "Впізнаючому" (будь-хто із студентів), попередньо допитаному про ознаки, за яким він буде впізнавати, пропонують декілька разів у будь-якій черговості (йому невідомій) прослухати фрагмент із фонограм на всіх касетах і сказати, чи є серед прослуханого голос (мова) впізнаваної особи: якщо так, тоді на якій фонограмі і за якими ознаками.

За результатами пред’явлення для впізнання студенти складають два протоколи: протокол про отримання зразків для пі фонограм із записом голосу (мови) нейтральних осіб; протокол пред’явлення для впізнання.

Спеціальна додаткова література:

1. Гинзбург А.Я. Опознание в следственной, оперативно-розыскной и экспертной практике. – М., 1996.

2. Биленчук П.Д. Тактика предъявления для опознания // Криминалистическая тактика. – К., 1985.

3. Ревтов Ю.И. Тактика проведения предъявления для опознания человека про признакам голоса и речи //Вопросы криминалистики и судебной экспертизы: Сб. научн. трудов. – Минск, 1992. – Вып. 9.

4. Гапанович Н.И. Опознание в судопроизводстве. – Минск, 1975.

5. Самошина З.Г. Вопросы теории и практики предъявления для опознания на предварительном следствии. – М., 1976.

6. Лукьянчиков Е.Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти. – Донецк, 1998.

7. Жирный Г.В., Лукьянчиков Е.Д. Опознание вид криминалистической идентификации /становление, развитие. //Вопросы государства и права Украины. – Донецк, 1993.

8. Циркаль В.В. Пред'явлення трупа для впізнання за участю спеціаліста. // Вісник Київського університету. – К., 1990. – Вип. 31.

9. Ясь А.А. Некоторые вопросы использования видеозаписи при производстве опознания. // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1989. – Вып. 39.