47. Проблема відносності, допустимості, доцільності та істинності методу

Відносність методу досить тісно пов'язана з його істинністю, тобто достовірністю інформації, що отримується за його (методу) допомогою. При цьому слід враховувати, що метою наукової, а точніше будь-якої пізнавальної діяльності, є отримання істинного знання (істинної інформації) про об'єкт (предмет, явище тощо) дослідження. При цьому "є абсолютно очевидним, що достовірність фактів і висновків, отриманих дослідником, залежить від способу, яким останній дійшов до даних фактів і висновків, тобто від використаного ним методу.

Істинність в соціально-гуманітарному пізнанні забезпечується співвідношенням наших уявлень не лише з об'єктивною дійсністю, а й з тим, чого в дійсності немає, але є вимогою розуму, а саме - з цінністю, з тим, чому належить бути (належним).Концепція істинності базується на матеріалістичній інтерпретації теорії відображення, базовими тезами якої є визнання:

а) існування об'єктивної істини,

б) можливість її пізнання;

в) того, що знання є відображенням об'єктивної реальності.

При цьому об'єктивна істина може бути розглянута в трьох аспектах: онтологічному, аксіологічному і праксіологічному.

В силу своєї специфіки юридична наука приділяла, приділяє і буде приділяти увагу проблемі допустимості. Однак ця увага в більшій мірі проявляється у контексті проблеми законності, а відповідно розгортається і розглядається переважно процесуальними науками, у межах яких цю проблему розглядають, як правило, в контексті теорії доказів та процесуальних дій. У кримінальному процесі допустимими є лише ті дії та рішення, що дозволені законом. Такий метод правового регулювання називається дозвільним. Він є характерним для кримінального процесу тому, що в цій сфері діяльності мають місце, як було вказано вище, владні відносини, що зачіпають права та інтереси особистості, тому в нормах процесуального права повинні бути чітко визначені дозволи і заборони.

Методологічні принципи виступають підґрунтям для вирішення питань, пов'язаних з відносністю, допустимістю, істинністю і доцільністю того чи іншого методу в конкретному дослідженні. Однак, з другого - слід враховувати, що і самі принципи методології можуть бути скореговані, виходячи із завдань, що вирішуються дослідником, які, як і принципи методології, здійснюють безпосередній вплив на формування змістовної сторони зазначених критеріїв відбору методів.

48 Поняття, види і причини правозастосовних помилок і шляхи їх усунення

У діяльності офіційних органів посадових осіб зустрічається ще одна вельми своєрідна різновид відхиляється - правозастосовна помилка. Вона підчас присутній в роботі не тільки судових та адміністративних установ, а й працівників економічних і фінансових служб, коли вони займаються правозастосуванням.

У літературі під правозастосовчої помилкою розуміється таке індивідуально-правовий припис щодо застосування норми права, яке виявилося необгрунтованим по обставин, що не відомим правопріменітелю в момент вирішення даного юридичної справи, та визнано нікчемним у встановленому законом порядку. Це - приховані, ненавмисні помилки, що відносяться до розряду «пробачливих»; принциповим підставою віднести виявлену юридичну помилку до подібного роду явищам можна лише в тих випадках, коли правопріменітель її здійснює в силу обставин, які не могли бути йому відомі на момент прийняття рішення по справі. Якщо ж у діях правоприменителя, що допустив помилку при вирішенні юридичної справи, вбачається та чи інша форма вини, то, мабуть, в подібному випадку мова повинна йти про правопорушення з боку правоприменителя з усіма витікаючими відносно нього правовими наслідками.

Потрібно законодавче вирішення низки питань, спрямованих, з одного боку, на зведення до мінімуму таких ненавмисних помилок, з іншого - на усунення їх негативних наслідків. Сюди, звичайно, відносяться, перш за все, швидке виправлення самої допущеної помилки шляхом скасування або зміни незаконного правозастосовчого акта (застосування санкції нікчемності) і відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди потерпілій особі (використання відновлювальних санкцій). Необхідна копітка спільна робота теоретиків, практиків і законодавця по звуження самої можливості появи подібного роду помилок, якнайшвидшому їх виявлення, виправлення та організації ефективної профілактики щодо їх запобігання.