79 Концепції прав людини і прав громадянина: історія і сучасність. .

Ідеї природного права, що сформувалися у далекій давнині, стали джерелом сучасного розуміння прав людини. У V-VI стст. до п. є. у Стародавній Греції софісти Лікофроп, Аптісфеи з Афін, Алкідам та ін. стверджували, що всі люди рівні від народження і мають однаково обумовлені природою природні права. Сама ж держава та її закони філософ Мікофон пояснював як результат суспільного договору. В V ст. до п. є. у Китаї філософ Мо Цзи відстоював ідею договірного походження державної влади і рівності усіх людей перед Всевишнім. Відстоюючи й захищаючи права, властиві людині від народження і, насамперед, її право на приватну власність, Арістотель відзначає, що це право має основою саму природу людини і ґрунтується на її початковій любові до самої себе.

В епоху Просвітництва усвідомлюється необхідність обмеження приватного життя громадян від посягань будь-якої влади, що стало в європейській політичній традиції докорінним переворотом. Верховенство правового закону у ставлення до зведеної в закон волі государя - така найважливіша ідея філософів права від Джона Локка до Іммаиуїла Канта. Визнання прав людини - головне, що склалося в основних рисах до кіпця XVIII ст. у розумінні європейського права. Саме європейська людина політична при згадуванні слова право згадує прийняту у 1789 р. Установчими Зборами Франції Декларацію прав людини -перший розгорнутий законодавчий акт про права людини, принципи рівності перед правовим законом. Хоча, зрозуміло, не заперечується історична значимість фрагментарних законодавчих актів про недоторканість особи та рівність перед законом.

Найвидатпіші представники ліберальної течії Джон Локк, Гуго Гроцій, Шарль Моптеск'є, Джефферсои, Адам Сміт, Ієремія Бейтам, Джон Стюарт Мілль та інші обґрунтували розуміння фундаментальних прав людини на життя, безпеку, свободу, власність, опір гнобленню та інші як природні, невід'ємні і священні норми людської поведінки, що є незалежні від держави. По-різному оцінюється і кінцеве джерело прав людини. Одні бачать кінцеве джерело прав людини у природі людини, в основних потребах: підтримання життя, безпеки, у свободі від насилля та соціально пеоправдапих обмежень, поваги людської гідності та ін. Інші ж відносять права людини до найбільш високих з людських прав, до душі, до Бога. Російський філософ Микола Бердяев писав, що «свобода людської особи не може бути дана суспільством і не може по своєму витоку та ознаці залежати від нього,- вона належить людині як духовній суті». Невід'ємні права людини, що встановлюють межі влади суспільства над людиною, визначаються не природою, а духом. Це духовні права, а не природні права, природа ніяких прав не встановлює.

Систематизоване юридичне відображення прав людини ліберальна концепція прав людини вперте знайшла відображення у 1776 р. у Вірджіцській Декларації. В 1789 р. Вірджинську декларацію покладено в основу Білля про права Конституції США. Тоді ж, у 1789 р. у Франції в Декларації прав людини проголошувалися: свобода особи, право па власність, безпеку та опір гнобленню, що стало законом.