61. Класифікація напрямів сучасної філософії права

Попри розмаїття сучасних течій філософсько-правової дум­ки, зумовлених спробою аналізу суперечливих аспектів правової ре­альності, на перший план її дискурсу вийшли сучасні моделі позити­візму та відродженого природного права

Позитивізм:

У другій половині XX ст. зміни у розвитку природничих та сус­пільних наук позначилися на філософському тлумаченні співвідно­шення права і закону, вплинувши й на розуміння предмета, цілей та завдань філософії права. На цьому етапі юридичний позитивізм транс­формується спочатку в юридичний неопозитивізм (вчення Г. Кельзе­на), а потім й юридичний постпозитивізм (концепція X. Харта). (детальніше див. питання 64)

Природне право:

Серед концепцій, що відроджували природно-правове мислення на ґрунті неокласицизму, знаходимо неотомістські, неокантіанські та неогегельянські моделі.

Феноменологічні концепції права базуються на трьох головних підходах: концепції «природи речей», ціннісному вимірі права та пра­вових ейдосах.

Екзистенціальна рефлексія природного права (В. Майхоффер, М. Мюллер, Е. Фехнер),

Ще одним виявом інтерсуб'єктивної парадигми сучасної філософсько-правової думки є правова герменевтика.

Герменевтична екзистенціально-антропологічна рефлексія права виводить на сучасну комунікативно-дискурсивну доктрину від­родженого природного права, найвизначніші моделі якої репрезенто­вано передусім філософами права США та Німеччини. Свій вияв вона знаходить, зокрема, у працях Л. Фуллера, Дж. Фінніса, Р. Дворкіна, Дж. Ролса, К.О. Апеля, Ю. Габермаса та О. Гьофе.

62. Структура та зміст владовідносин:

Суть владовідносин полягає в тому, що одна сторона — пануюча — нав'язує свою волю, зазвичай зведену в закон і юридично обов'язкову, іншій стороні — підвладним, направляє їх поведінку і дії в русло, визначене правовими нормами

Структура політичних владовідносин

Політична влада здійснюється через механізм владовідносин. Визначимо їх структуру:

- наявність не менш як двох партнерів, які беруть участь у владних відносинах;

- волевиявлення владаря, який перебуває при владі, по відношенню до підвладного у вигляді певного акту, де передбачаються санкції на випадок непідкорення волі того, хто здійснює владу;

- обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу,

- соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, а інших — їм підкорятись.

Ці елементи становлять основу владних відносин. Саме вони через якісний стан, чітку визначеність можуть показати розвиненість або слабкість влади, стабільність її або нестабільність. Нерозвиненість або відсутність того чи іншого елемента призводить до розхитаності влади, а згодом і до розпаду її.. Проте, перш ніж втратити владу, суб'єкт влади повинен здобути, досягти її. Шляхи досягнення влади багато в чому визначають її функціонування, діяльність структурних елементів влади.

63. Колізії у законодавстві: поняття, причини виникнення

Відомо, що законодавство є високоорганізованою цілісною системою, яка повинна мати такі інтегративні ознаки, як гнучкість, гармонійність і несуперечність усіх її елементів. Водночас слід зазначити, що чинному законодавству, як і будь-якій іншій системі, властива певна неузгодженість.

Одним із видів такої неузгодженості є формальні, або внутрішні, неузгодженості — суперечності всередині правової системи. Вони мають суб'єктивну природу і виникають головним чином внаслідок помилок законодавця, передусім порушень правил формальної логіки.

Для позначення формальних суперечностей здебільшого використовуються терміни юридична колізія або колізія в праві. До них відносять, зокрема, колізії між різними нормами законодавства, колізії між нормами права й актами тлумачення, колізії між окремими актами тлумачення, а також суперечності між законодавством та іншими джерелами права.

Враховуючи те, що правові колізії визначаються змістом права, можливо вести мову про наявність двох основних категорій причин, що їх зумовлюють:

а) оскільки право є відображенням економічних відносин, то матеріальна сфера суспільства, яка має суперечливий характер, породжує наявність конфліктів у праві;

б) оскільки право має самостійне значення, то йому притаманні суперечності, які не мають матеріальної основи, маючи правову основу.

Наявність серед особливих рис права стабільності та незмінності зумовлює дві тенденції його розвитку, з одного боку — це динамізм права, що зумовлює його відповідність змінам суспільної діяльності, з іншого — статичність, що забезпечує збереження внутрішньої структури з точки зору єдності та узгодженості.

Звичайно, що динамізм та статичність мають суперечливий характер, що звичайно позначається і на праві.

Таким чином, суперечності правового характеру породжуються, з одного боку, «старінням» норм, що не відповідають об'єктивним умовам, а з іншого — динамікою суспільного життя, що регулюється правовими нормами, які приймаються у різний час.