85. Лібертарно-юридична онтологія: реальне, наявне буття правового закону (в.С. Нарсенянц).

Осмислюючи онтологію права, автор підкреслює, що право втілює і виражає низку цінностей. Право – це принцип формальної рівності, форма фактичних відносин; право – це всезагальна справедливість.

Рівність, свобода, справедливість як онтологічні характеристики права, вважає цей науковець, є правовими формальностями, це формально-змістовні, а не фактично-змістовні риси права. З позицій юридично-лібертарного праворозуміння рівність, свобода і справедливість можуть увійти в єдине, несуперечливе визначення права лише в якості особливих, формальних властивостей. В юридично-лібертарному робиться наголос не на владно-імперативній, вольовій сутності права, а на його формально-змістовному наповненні свободою, рівністю і справедливістю. Право з цієї точки зору виконує насамперед. людинотворчу функцію. Людина, наділена максимумом формальної свободи, є істотою, що здатна ствердити, зреалізувати свою самість, стати продуктивним, творчим суб’єктом історії.

Наступним важливим моментом при аналізі юридично-лібертарного типу праворозуміння є осмислення проблеми позитивації права, тобто вираження його в законі. Тут треба звернути увагу на ще одну рису, що додається до трьох вищезазначених в процесі позитивації права, а саме – владну загальнообов’язковість закону у визначеному місці та просторі. В.Нерсесянц акцентує, що в загальнообов’язковості закону є два моменти: офіційно-владний і правовий. Загальнообов’язковість закону зумовлена не тим, що він є установленням влади, як це дуже часто подається, а тим, що він є саме правом, а не чим-небудь іншим. Лише правовий закон може володіти такою властивістю як загальнообов’язковість.

Отже, загальнообов’язковою силою наділяти належить правовий закон, а не будь-який. Цінність закону належить вимірювати цінністю права, а не тим, що його виписано державою. Наголосимо, що закон є загальнозначимим, бо таким є право. “Всі люди народжуються рівними і вільними у своїй людській гідності та правах”, - наголошено в ст.1 “Згальної Декларації прав людини”. Тут виразно сказано, що правова рівність та повага до людської гідності – це природне буття для кожного представника виду homo sapiens, винятків в цьому плані ніяких немає. Без права ніхто не може здійснитися як повноцінна людська особистість.

Отже, право не є наслідком офіційно-владної загальнообов’язковості, навпаки – офіційно-владна загальнообов’язковість зумовлена загальнозначимістю права. Людині, як хліб та повітря, потрібні справедливе ставлення до себе з боку інших, безпека, можливість бути самою собою, свобода, вільний вибір, самовизначення тощо – все це вона має як право.

Отже, відповідно до юридично-лібертарної концепції, позитивне (державне) право – це загальнообов’язкова формальна рівність, це загальна міра необхідної та загальнозначимої свободи, що має законну силу, та всезагальна справедливість, що офіційно визнана і захищена. Можна визначення спростити: позитивне право – це загальнообов’язкова форма рівності, свободи та справедливості.