22. Філософські погляди т. Аквінського.

Його філософські погляди отримали назву томізм. За часів Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Аквінський намагався створити таке вчення, яке б дало можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою.

Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Хоча наукове знання істинне, воно не може бути всеосяжним. Предметом філософії є “істини розуму”, предметом теології — “істини Одкровення”.

Між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Об'єктом теології та філософії і джерелом істини є Бог, тому не може бути суперечності між Одкровенням і розумом, між теорією і вірою. Богословські істини "надрозумні", але не "протирозумні".

Він вважав, що філософія є “служниця теології”. Функції філософії як “служниці релігії” полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтовувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще зрозуміти ці догми і зміцнити віру людини.

Ф.Аквінський вважав, що можна довести буття Бога. Він запропонував п'ять доведень:

1. Оскільки все в світі рухається, то має бути “першодвигун”, або “першопоштовх” руху — Бог.

2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.

3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність — Бог.

4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог

23. Гуманізм та проблема гідності людини в період Відродження.

Гуманізм — напрям культури епохи Відродження, який утверджував у філософії моральне право людини на земне щастя, на чуттєві радощі. Цей напрям також боровся за визволення людської особистості від церковних обмежень.

Характерними ознаками гуманістичної культури були такі:1. Світський, нецерковний характер культури Відродження.2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.3. Ствердження людської естетично-художньої спрямованості культури в противагу релігійній домінанті в культурі середніх віків.4. Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії.

Мислителі Ренесансу не заперечували існування Бога, вони «підносять» людину до рівня Бога. Людина — це творець. Людська природа (тіло людини) не є носієм гріховності, з якою потрібно боротися, а є основа творчого людського начала, закладено в ній Богом. Формується нова самосвідомість людини. З'являється відчуття особистої сили та таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Метою життя виступає не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння суспільству, а не Богу. Отже, однією з характерних рис епохи Відродження є також її гуманізм. В розумінні гуманістів творчість людини включає в себе і бажання перетворити себе, свою долю і життя, свої людські якості. В основі такого підходу до людини лежать два принципи. По-перше, безмежні можливості вдосконалення людської природи. По-друге, уявлення про те, що людина сама визначає свій життєвий шлях.