8. Філософія в Мілетській школі.

Мілетська школа – відома як перша філософська школа, що зробила істотний вплив на розвиток філософських уявлень того часу. Вона виникла в м. Мілеті в кінці VІІ ст. до н.е. Основними діячами її були Фалес, Анаксімандр і Анаксімен. Засновник мілетської філософської школи Фалес.

Основне питання філософії мілетської школи було у формі питання про першопричину речей.

Мілетська школа відповіла на це питання з позицій матеріалізму. Першооснову речей школа вбачала в образі певного тілесного елемента, або матеріальної стихії. Для Фалеса – це вода. Воду він розумів не як конкретну форму або персоніфікацію міфологічної сили, а як аморфне, поточне зосередження матерії. Для Анаксімена – повітря. З повітря потім виникає все інше. Розрідження повітря призводить до виникнення вогню, а згущення викликає вітри-хмари - воду-землю - камені. Для Анаксімандра – “апейрон”, середнє між ними, а тому невизначений стан речовини. Він вчив, що частини змінюються, ціле ж залишається незмінним. Його архе характеризується як щось безмежне, невизначене.

Можна сказати, що ця перша грецька філософська школа тяжіє до матеріалізму. Представники цієї школи розуміли світ як матеріал, але ще не ставилося питання про взаємодію матеріального і духовного принципів. Разом зі стихійним матеріалізмом була і «Наївна» діалектика. За допомогою діалектики мілетської представники прагнуть осягнути світ у динаміці його розвитку і змін. За допомо-ою ухваленого ними матеріалізму, вони як би долали релігійно-міфологічні уявлення про світ.

9. Філософія софістів.

Софісти — це старогрецькі філософи середини V— IV ст. до н. е. (Протагор, Горгій). Слово «софіст» означає мудрий, а з середини V ст. так називають учителів красномовства. Характерною рисою вчення софістів є релятивізм, який заперечує наявність будь-якого об'єктивного, а значить, й істинного змісту в людських знаннях.

Основна проблема, яку вирішують софісти, - це реальність сущого. Вирішення цієї проблеми, за Протагором, зводиться до такого твердження: «Є тільки світ думки, світу сущого не існує».

Софісти повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою б абсурдною вона не була. Основою навчання було уявлення про відсутність абсолютної істини і об'єктивних цінностей. Вони вважали, «Хвороба — зло для хворого і благо — для лікаря».

Горгій у своїй праці " Про природу" доводить три положення: що нічого не існує, а якщо і існує, то воно не пізнаване, а якщо існує і пізнаване, то воно не з'ясоване. Він дійшов висновку, що ні про що не можна сказати достовірно. Наприклад, ми вважали людину хорошою, але коли ми говоримо про неї, то вона, можливо, вже зробила щось погане: адже усе швидко міняється. Якщо тебе запитують про що-небудь, то краще промовчати і лише вказати пальцем на те, про що запитують: тут не помилишся"