18.Філософія схоластиків. Реалізм і номіналізм.

Найбільш відомою і впливовою у середньовічній філософії була схоластика. Головне для схоластів - узгодження з авторитетом церкви тих чи інших положень, якими вони оперують.  Схоластичне мислення було зосереджене на вирішенні двох проблем, зумовлених, з одного боку, суперечністю реалізму і номіналізму, з другого, - ствердженням існування Бога. Реалізм приписував існування лише загальному (універсаліям), вважаючи загальним ідеї, що передують одиничним речам. Поміркований реалізм стояв на позиції, що загальне існує в речах. Номіналізм — напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви або імена. Помірковані номіналісти визнавали реальність загального як думку, поняття, імена, які відіграють важливу роль у пізнанні. Ця течія дістала назву концептуалізм.

Головне призначення схоластичної філософії -злиття з теологією. «Батьком схоластики» називають Іоанна Скота Еріугену. Еріугена створив єдину філософську систему. Його основне положення, справжня релігія є справжньою філософією, і навпаки, — сумніви, які висуваються проти релігії, заперечують і філософію. Він вважав, що діалектика це мистецтво виділяти істину з протилежних точок зору.

 Наступний представник схоластики - Ансельм Кентерберійський. Його позиція - «вірю, щоб розуміти» - означає, що мислення слід підпорядковувати вірі, без якої немає дійсного пізнання. Святе письмо вказує, що саме є істиною, але не пояснює, чому воно є істиною. Він вважав, що розум вільний і самостійний, але лише в межах догматів.

Головним представником номіналізму був Іоанн Росцелін, який виступив проти реалізму, вчив, що, крім одиничних речей, не існує нічого, оскільки немає кольору без конкретного кольору, немає мудрості без мудрої душі. Загальне не має ніякої власної реальності, реально можуть існувати лише «одиничні речі».

19. Формування освітнього простору у середньовіччі.

Філософсько-світоглядна основа освітнього простору середньовіччя визначалася релігійно-етичними теоріями, освіта розглядалася як метод пізнання і тлумачення істини. Цим визначалося жорстке обмеження цілей, цінностей, форм, методів освіти. Головним об'єктом виховання була не так людина, як її душа. Важливою ознакою освіти цієї епохи був її становий характер.

Навчання як універсальна педагогічна теорія і практика розумілося як передача досвіду від покоління до покоління. Це визначило наявність різноманітності освітніх систем, які не пересікалися між собою. Ця система визначала жорсткий поділ людей на групи. У ній характер і рівень освіти чітко відповідав соціальному статусу членів суспільства. Селяни (найбільший соціальний прошарок) - практично були відлучені від освіти; міське населення (третій стан) - ремісники, торгівці отримували освіту в окремих школах; феодали отримували переважно приватну освіту від найманих учителів або в привілейованих навчальних закладах;- духовенство – в спеціальних школах, окремо від мирян.

З цієї системи повністю була вилучена жінка. Вона залишалася невільницею з дитинства до смерті. Вважалося, що освіта для жінки просто шкідлива. Але, домашню освіту отримували особи жіночої статі вищих верств суспільства. І в Європі, і на Сході була певна кількість шкіл для жінок, де вони навчалися за звуженими програмами і окремо від чоловіків.

Середньовічну систему змінила освітня парадигма епохи Відродження. В її центрі ідеї гуманізму, людина - головна цінність, творець своєї долі. Мета навчання і освіти - розкриття природних здібностей, сили людського розуму.