45. Філософський аналіз твору а. Камю «Есе про абсурд».

«Міф про Сізіфа», написаний у 1942 році, можна без перебільшення вважати чисто філософським трактатом. Правда, Камю назвав свою працю «есе про абсурд».Композиція есе така, що сам міф про Сізіфа займає лише незначну частину твору і поміщений в епілозі. Він підводить підсумок дослідженням проблеми абсурдності існування індивіда. Сізіф, на думку письменника, є щасливою людиною, оскільки відкидає богів і особисто розпоряджається своєю долею.Проблематика есе «Міф про Сізіфа», по суті, не нова. Питання про сенс або безглуздості існування завжди був улюбленим предметом дослідження філософів. Їм займалися багато шкіл і найбільші розуми-одиночки. Чимало вчених прийшли до думки, що життя людини абсурдна. Камю цей висновок бере за вихідний пункт своїх міркувань.

Вивчаючи людський досвід, він вважає, що вічні істини щодо себе і навколишнього простору людина виокремлює не шляхом пізнання життя, а за допомогою почуттів. Головним тут є почуття абсурдності, яке ставить під сумнів існування Бога і розумність соціального устрою.

Але, таким чином, доводиться заперечувати будь-які естетичні норми і правила. У стані абсурду дозволено все. Єдиним сенсом стає повнота життєвих переживань. Тому сам абсурд не варто знищувати самогубством, його треба просто прожити, зробивши свій вибір. У житті кожного настає час, коли необхідно вибирати між дією і спогляданням. Це називається: стати людиною. Такий висновок робить Камю.

Сам автор не вірить у гармонію людини з природою. Вона, на його думку, дуже ворожа для розумних істот. Отже, кожна людина може зрозуміти іншого лише на індивідуальному, абсурдному рівні.

Камю проводить серйозний аналіз філософських поглядів тих мислителів, які порушували питання абсурдності до нього. Серед них: К’єркегор, Шестов, Достоєвський, Гуссерль, Ніцше та інші філософи. Однак варто визнати, що, як стійка доктрина, абсурдизм зобов’язаний саме Камю.

Сізіф не самотній на вершині, куди в черговий раз ускочив свій камінь. Сюжетна лінія есе така, що попередньо ми зустрічаємося з багатьма історичними та літературними персонажами минулого, які Камю цікаві в плані підтвердження своїх висновків. Це – Кирилов з “Бісів” Достоєвського; Дон-Жуан, Командор, Альцест Мольєра; АдриеннаЛекуврер і багато інших.

«Мною обрані тільки ті герої, які ставили своєю метою вичерпання життя …», – зізнавався Камю.

У чому, звичайно, складно не погодитися з письменником, так це в тому, що у кожної людини є свій вибір: абсурдний або розумний.

45. Філософський аналіз твору а. Камю «Есе про абсурд».

«Є лише один воістину серйозний філософське питання - питання про самогубство. Вирішити, чи варте життя праці бути прожитого або воно того не варто, - це означає відповісти на основне питання філософії. Всі інші питання - чи має світ три виміри, чи існує дев'ять чи дванадцять категорій духу - слідують потім. Вони всього лише гра; спершу необхідно відповісти на вихідний питання », -саме цими словами Альбер Камю розпочинає своє філософське есе «Міф про Сізіфа». Автор вважає, що життя – це абсурд, а якщо це так, то навіщо ж жити? Читаючи Камю, задумуєшся, що абсурд – це все, що нас оточує. Самогубство – це абсурд: навіщо себе вбивати, якщо тобі життя дане, щоб жити. Життя – це абсурд: навіщо жити, якщо все рівно помреш. Коли людина знаходиться у критичній ситуації, то перед нею зазвичай постає два питання: як покінчити з життям і навіщо його продовжувати. Саме між ними постає вибір. Якщо людина знаходить відповідь на перше питання – то кінцевий результат – самогубство. Якщо на друге – вона знайде вихід із ситуації. А якщо людина може відповісти на обидва питання? Тут, як мені здається, і породжується абсурдність Камю Зазначає что, «слова« це абсурдно »означають:« це неможливо » На думку Камю, самогубство – це вирішення абсурду. Абсурд же у свою чергу виникає внаслідок розладу між самим собою та своїм життям.