32. Філософськийаналізтвору ф. Ніцше «Воля до влади».
Це поняття є головним у філософії Ніцше. Він прийшов до висновку, що людство рухоме волею до влади. Цьому поняттю призначалася роль конструктивної ідеї, за допомогою якої він мав намір замінити все те, що до цих пір вважалося філософією, і більшість з того, що котирувалося як наука.Ніцше тлумачить світ, виходячи з його філософії волі до влади. Влада Ніцше розумів як волю до влади, воля до влади - сутність влади. Влада - це не політичний феномен за Ніцше. Ніцше знаходить, що там, де є життя, завжди також є і воля до влади. Зрозуміти що таке буття, ми можемо лише через життя і волю до влади. Воля до влади шукає те, що є життя насправді. Сутність волі до влади може становити як власне влада, так і, навпаки, слабкість.Слабкість у волі до влади виявляється, наприклад, скрізь, де спонукальною силою виступає необхідність подолання небезпеки.Справжня ж влада як висока цінність буття, будучи здійснюваної у світі, може навіть парадоксальним чином відкинути шлях прямого примноження влади.Насправді воля до влади представляє собою властивість, інваріантне для всіх нас, як слабких, так і сильних. Що найбільш важливо, воно не є якимось особливим спонуканням поряд з іншими, наприклад із статевим потягом: і статевий інстинкт, і потреба вгамувати голод, і будь-які інші можливі прагнення суть не що інше, як форми або варіації волі до влади. Таким чином, ми маємо право сказати, що воля до влади є фундаментальною рушійною силою. Однак воля до влади - це не те, чим ми володіємо. А те, що ми собою представляємо насправді. Воля до влади є основною і всеопределяющій принцип життя, який заперечує статус суб'єкта і взагалі будь-яку причинність, початок, закон, необхідність і т.п.Принцип волі до влади Ніцше переносить не тільки на області людської активності, але і на неживу й органічну Природу.Таким чином, влада - це, безумовно, позитивне явище. Це категорія філософії Ніцше, через яку він тлумачить світ і якій він намагається замінити все те, що до цих пір називалося філософією.
33. Філософія й. Фіхте.
Ідеї Канта із захопленням сприйняв Йоганн-Готліб Фіхте (1762- 1814), який ще більше підсилив ідею активності суб'єкта (людини) у процесі пізнання. Фіхте вважав, що з міркувань Канта можна без будь-яких втрат вилучити "річ-у-собі", адже вона все одно не мала ніяких визначень. Тому весь зміст пізнання або ж зміст наших уявлень можна вивести з активності Я: "Джерелом будь-якої реальності постає Я, оскільки воно є безпосереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ним надається і поняття реальності".
За Фіхте, самоутвердження Я тотожне з Його буттям: "Будь-яка реальність діяльна, і все діяльне є реальністю". Але задля того, щоб із діяльності Я виник хоч якийсь зміст, йому треба мати межі, границі діяльності (безмежне є невизначене). І оскільки єдиною реальністю є лише Я, то воно може розмежуватися тільки із самим собою: Я відрізняє себе від себе ж самого у вигляді не-Я. Із цього протистояння починає розгортатися зміст усієї реальності Я. Насамперед це просторово-часові окреслення дії: реальність Я - це крапка, його відхід від себе - лінія, заперечення лінії - площина, рух площини - об'єм.
Фіхте особливо наполягав на тому, що ретельно фіксована конструктивна діяльність розумового Я відкриває шлях до значного підвищення достовір-ності та ефективності наукової теорії (і в таму він мав рацію). Щодо людини, то Фіхте вважав діяльність її першим і основним визначенням: "Діяти! Діяти! — ось для чого ми існуємо". Відповідно, особливою цінністю стає свобода: "Істинною метою людського роду... є не розуміння буття, а розумне станов-лення через свободу". Досить очевидно, що ідеї И.-Г. Фіхте були співзвучні своїй епосі, а багато в чому знаходять прихильників і в наш час.
