46. Філософський аналіз твору с. Керкегора «Страх і тремтіння» Частина 1.

Розглянути джерело віри, її специфіку - завдання невеликого твори К'єркегора "Страх і трепет", написаного в 1843 році. К'єркегор виводить головним героєм - лицарем віри - біблійного Авраама і прагнути побачити екзистенцію Авраама і його вчинки серцем. Щоб від безсилля тріпотіла думка. Розгляд віри, яку уособлює Авраам, дозволяє побачити його неповторну одиничність, несучу диво.

Авраам, по К'єркегора, став володарем скарбниці віри, залишився в пам'яті людей батьком віри і "не було на світі людини, подібного по величі Авраамові, і хто ж в змозі осягнути його?" . Авраам не просто викликав подив, але став дороговказною зіркою, яка рятує боязкі душі. К'єркегор такий спосіб пояснює свою тезу. Коли Ісаак, єдиний син Авраама, сприйнявши себе в якості жертви просив батька пощадити його молоде життя, Авраам спробував утішити і підбадьорити сина. Але коли Авраам усвідомив, що син так і не зрозумів віри батька в бога, представив себе вітчимом, щоб не відняти віри у сина, щоб віра в батька змінилася на віру в бога. "Якщо у мене немає батька на земля, то будь б моїм батьком", господи, - затріпотів і заволав Ісаак. З цими словами Авраам сказав про себе: "Нехай краще він думає, що я чудовисько, ніж зневіриться ...".

Отже, віра є тим інструментом, за допомогою якого людина стає відмінним від всіх людей, - він стає Одиничним.

Старик Авраам, стоячи біля підпалених дров із занесеним ножем на свого єдиного сина - єдину свою надію, Авраам "не засумнівався і не озирався боязко по сторонах, не обтяжив небу своїми благаннями ... він знав, що від нього потрібна найтяжча жертва, але знав також, що ніяка жертва не повинна здаватися занадто жорстокою, раз Господь вимагає її: і він заніс ніж ". Авраам "вірив проти всякого розуму".

К'єркегор який суперечить собі, коли говорить про борг. Борг і відповідальність мають підставу в етичному початку; останнє "є спільне, і, як загальне, воно обов'язково для всіх і кожного. Етичне обов'язково має значення в кожну хвилину, завжди ... воно саме є метою для всього, що знаходиться поза ним, і по включенні цього в себе, етичному далі йти нікуди. Будь-яке одиничне особа має свою зовнішню мета загалом, та етичної завданням індивідуума є постійно виражати себе в загальному; відмовлятися від усієї одиничності, щоб стати загальним ".

Щоб пояснити відміну спільне, - етичне, (борг і відповідальність) і одиничне, - віру, К'єркегор придумує різні варіанти історії Авраама.

І в першому, і в другому випадку перед нами постав би звичайний людина, яким керують, відповідно, почуття або розум.

Але біблійний Авраам, збираючись у дорогу, залишив свій розум, але взяв з собою віру і все збулося згідно вірі Авраама. Віра Авраама, і про це постійно твердить К'єркегор, ставилася до справжнього життя. У цьому пункті, акцентує увагу на справжню віру, (справжню вже тому, що вона має місце в реальному житті і в даний час - не в минулому, не в майбутньому), К'єркегор протиставляє свою віру - вірі християнства. Християнство XIX століття стало брехливим, а тому брехливою та поверхневої стала віра. Віра, як вчить християнство, є інструментом заспокоєння, набуття сладостного блаженства, порядку і спокою. Віра стала способом добування щастя, значить, віра перекручена, або її немає взагалі, а є лише розум. У сучасного християнства, вважає К'єркегор, немає справжньої віри. Справжньою вірою володіє Авраам. Якби віра Авраама ставилася до минулого або майбутнього життя, йому потрібно було б швидше покинути цей світ. Але Авраам по-справжньому вірить і по-справжньому страждає і джерелом його страждань є віра. Віра не рятує людину, але робить життя людини виняткової, Одиничною, божевільної.

З етичної точки зору, Авраам хотів вбити сина, тому його можна кваліфікувати як вбивцю. З точки зору віри, Авраам просто вірив, що бог не допустить зла. Явна суперечність між обов'язком і вірою, між етичним і релігійним початками буття виявляє страх, або почуття страху.

Що зміцнило руку Авраама і що утримало її занесену, не давши безсило опуститися? Що зміцнило душу Авраама, що у нього не запаморочилось в очах? - Задає риторичні питання Кьеркегор і називає Авраама другим, після бога, батьком роду людського, який пізнав піднесену пристрасть - божевілля.

У висновку викладу філософії К'єркегора можна відзначити, що віра, як її розумів автор "Страху і трепету", є "найвища вершина", а тому є нечесним з боку філософії підміняти віру чимось іншим і дивитися на віру зверхньо.

46. Філософський аналіз твору С. Керкегора «Страх і тремтіння» Частина 1. Для К’єркегора християнство – не мораль, не основна частина вчення, а понад усе життя з Христом. Отже, щоб мати право називатися християнином, не достатньо стверджувати об’єктивну, теоретичну істину християнства, але важливо “віднайти істину, яка була б істиною для мене”, тобто істину, що стає субстанцією самого мого буття. В одній зі своїх головних праць “Страх і тремтіння” він вихваляв величність і красу віри Авраама, готового принести в жертву свого сина Ісаака, незважаючи на очевидну абсурдність подібного вчинку. І хай не говорять, що Авраам був упевнений, що наказ принести у жертву Ісаака надійшов йому від Бога, бо чим стала б ця величність віри, якби вона підживлювалася в нас такими запевненнями? Людина ніколи ні в чому не впевнена, навіть маючи цю віру, яка виправдовує і рятує. Все, що вона знає, то це те, що вона йде під поглядом Бога і йде як грішник. Людина може ввійти в стан причетності до Бога, лише визнаючи себе грішником. К’єркегорівська діалектика повністю базується на тому постулаті, що людина грішна. К’єркегор не мав задуму створити нову філософську систему. Він воював з усіма системами. К’єркегор вважав себе зобов’язаним відкинути в ім’я екзистенції, будь-яку філософію. Кожна з його книг є воланням власної тривоги, і він ніколи не міг подумати, що одного разу його можуть розглядати як родоначальника важливої філософської школи[34]. “Екзистенція, – говорить К’єркегор, – Не річ, а завдання”. Вона повинна сама себе винаходити кожної миті своєї тривалості. Якщо ми не сприйматимемо всерйоз це завдання, якщо ми не будемо орієнтувати і спрямовувати наше становлення, то пасивно коритимемося біологічним, психологічним, моральним, соціологічним законам, замість того, щоб вони нам служили у відповідності з нашим екзистенційним проектом. Із господарів ми ставали б рабами. Екзистенційне становлення є постійним подолання духом матері.