47. Філософський аналіз твору т. Де Шардена «Феномен людини» Частина: Життя

Твір "Феномен людини" (1956) складається з 4 частин: переджиття, життя, мислення, наджиття. Відкидає міф про творення Богом першолюдини. Тейяр вважає, що людина – найбільш досконалий результат багатотисячної еволюції органічного світу, який розвинувся на основі еволюції неорганічного світу.Тейяр розрізняє три послідовні, якісно різні стадії еволюції: "переджиття" (літосфера), "життя" (біосфера) і "феномен людини" (ноосфера). Основний твір П. Тейяр де Шардена “Феномен людини” – це своєрідний гімн життя, просякнутий глибокими фундаментальними академічними дослідженнями. Причому гімн життя спрямовано на людину. Тейяр де Шарден у своїй концепції філософії життя довів до логічного кінця. Він підсумував, власне “закрив” “філософію життя” як напрям в західноєвропейській філософії. . Філософія розпочала вивчення нового простору – першооснов існування життя як людського буття. вказав на те, що дійсно, життя є, присутнє в світі. Але поряд з ним присутнє в світі і життя людини, “феномен людини”, як говорить сам П. Тейяр де Шарден. У своїй філософській концепції він послідовно послідовно проводить так званий космологічний антропоцентризм. Людина для нього є центром, навколо якого і в якому обертається всесвіт. Тейяр де Шарден зводить людину в пізнавальний принцип космології, оскільки саме через людину потрібно пізнавати суть космосу.Концепція філософії життя П. Тейяр де Шардена акумулювала в собі все краще з “філософії життя”. У ній більш випукло присутнє все те, що характерне для даного напряму філософії в період початку ХХ сторіччя, а саме – бажання з життя, або на його основі розглянути людське.

48. Філософський аналіз твору й. Гейзінга «Людина, що грає».

Гра виступає як специфічний фактор усього, що оточує людину в світі. Гейзінга зазначає, що він упевнено йшов шляхом визначення того факту, що людська культура виникає і розгортається саме як гра. Остання розглядається як явище культури та аналізується засобами культурологічного мислення. Хоч автор і зауважує, що утримується від психологічної інтерпретації гри, проте за своєю суттю дане дослідження у своїх засадах є психологічним, а саме виконане в галузі історичної психології та вільно корелює з психологією дитячої гри.Перше питання, яке висуває Гейзінга, - це природа і значення гри як явища культури. Починаючи від біологічних основ гри, автор завершує розгляд цього питання проблемами зв'язку гри, вірувань та містеріальних дій. Гейзінга зауважує, що у своєму творі він хоче показати "правомірність огляду всієї людської культури sub specie ludi" (під знаком гри). Шекспір, Кальдерон, Расін указали на велику світову сцену. Проте Гейзінга прагне більш ґрунтовно виявити взаємопроникнення гри і культури, показати гру як фактор культури в цілому.

Гру не можна пов'язати безпосередньо ні з істиною, ні з добром. Але з красою вона пов'язана. Тому Гейзінга вважає предметом свого дослідження, зокрема, соціальний аспект гри. Це - єдиноборство і змагання, вистава і видовище, танці й музика, маскарад і турнір. І всюди можна бачити вільну діяльність. Гра виходить за межі природного процесу. Діти і тварини грають, адже мають задоволення від гри, і в цьому полягає їхня свобода. Це перша ознака гри. Далі виступає її незаінтересований характер. Вона входить у буденність як "тимчасова дія", як інтермеццо повсякденного життя. Вона задовольняє ідеали комунікації та суспільного життя. Людська гра у своїх вищих проявах щось означає і щось знаменує - у світі реального та світі священного. В нашому розумінні гри знімається різниця між вірою і вдаваним. Таким і є священне, стверджує Гейзінга.