12. Філософські погляди Арістотеля.

Аристотель провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей. Навчався у Платона.

Аристотель розрізняє "першу" і "другу" філософії. "Перша філософія, за Аристотелем, – наука "найбільш Божа". Він вважав що володіє нею скоріше Бог, ніж людина і її предметом є "божественні предмети". Тому свою філософію він називає теологією, вченням про Бога. Фізика у Аристотеля була другою філософією.

У Аристотеля закони мислення є і законами буття. Основні риси вчення Аристотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого; 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність. Аристотель вважає, що суть буття речі – її форма. У Аристотеля форма як суть буття речі – це той чи інший вид певного роду. Форма – не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Але вони існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. Під матерією Аристотель розуміє безформну речовину і те, з чого річ складається і виникає. Матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого народити. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія це потенціал речі, а форма – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.

Важливим було вчення Аристотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Це природне тіло має бути здатним до життя. Він виділя три види душі. Два з них належать до фізичної психології, бо вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична. (Рослинна, тваринна, розумна – душа, яка притаманна людині і Богу)

Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:

1. Закон тотожності.

2. Закон усунення протиріччя.

3. Закон виключеного третього.

За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія. Вона складається з двох частин – етики та політики. Аристотель вважав, що найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя.

13. Філософія епікуреїзму.

Епікуреїзм - засновник Епікур. Представниками напряму були Лукреций Кар і Горацій. Основні положення епікурейської філософії :

- реальність піддається осмисленню людським розумом;

- в реальності є місце для щастя;

- щастя - це витіснення страждання;

- для досягнення щастя і спокою людина не потребує ні чого, окрім самого себе;

- для щастя зайві держава, багатство і навіть боги.

Представники епікуреїзму виходять з того, що будь-якому відчуттю, почуттю повинна передувати відчутність як деяка першовластивість. Цією першовластивістю були атоми. Вони були розумовими конструкціями, що утілюють відчутність буття. Джерело руху атомів знаходилося в них самих. Такою ж відчутністю були і боги, на думку епікурейців. Вони ні від чого не могли залежати, і нічого не залежало від них. Головним принципом епікурейства було те, що сприяє насолоді, є добром, а то, що приносить страждання, злом. Філософія призначена для пізнання шляхів до насолоди і щастя. Знання звільняє людину від страху перед природою, богами і смертю. Людина повинна мати переконання, цінувати любов і дружбу, всіляко уникати негативних пристрастей ненависті.

Епікурейці вважали, що для щасливого життя людині необхідне:

1) Відсутність тілесного страждання;

2) Незворушність душі;

3) Дружба.