4. Структура філософського знання.

Впродовж історії розвивались історичні знання. Починають виділяти певні напрями, які досліджують специфічну групу філософських проблем. Ці напрями трансформувались в певні вчення, які є невід’ємною частиною філософського знання і складають його структуру:

• Онтологія – вчення про буття. ( включає в себе вчення про першооснови, зародження буття. Основне питання: Що таке світ?)

• Гносеологія – наука про процес пізнання, можливості пізнання світу ( Що означає пізнати?)

• Аксіологія – вчення про цінності ( У чому цінність і сенс життя?)

• Філософська антропологія - напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.

• Етика – філософія моралі та моральності. Мораль – сукупність норм, правил, приписів і відповідності з вищими моральними цінностями (добро, справедливість). А з іншого боку, мораль – це практика існуючих відносин між людьми (турботливість і зневага, тощо)

• Естетика – вчення про прекрасне, про критерії, шляхи створення та сприйняття прекрасного

• Філософська антропологія – напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.

5. Філософія Стародавньої Індії.

Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії. Це був час, коли відходила в минуле міфологічна культура, на ґрунті якої виникли перші релігійно-філософські системи, що згодом стали справжньою філософією.

Основні особливості староіндійської філософії:

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Основним духовним каноном Стародавньої індії є Веди. Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою (1500 р. до н.е.). В них виражений міфологічний світогляд, в якому є деякі єлементи філософського погляду на світ, людину і т. п. Вони складаються з чотирох частин :

-Самхіте -збірник релегійних піснів, гімнів, обрядів ;

-Брахмани-(вища духовна особа) збірник ритуальних текстів ;

-Араньяни-правила поведінки отшельніків ;

-Упанішади- це вже більш філософська частина, в ній є перші елементи філософського мислення, пізнання.

Брахмани – своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких тлумачиться мета і послідовність жертвоприношень, а також правильність їх виконання.

Для давньоіндійскої філософії характерно поділ усіх шкіл на дві групи:-ортодоксальна (визнають авторетет Вед) ; -неортодоксальна (не визнають Веди).

Перші давньоіндійські мислителі вважали, що зло є домінуючим атрибутом людського існування. Людина усвідомлює своє страждання і постійно перебуває в постійному пошуку шляхів його подолання. Головна причина страждання – залежність людини від впливу на неї карми. Сенс існування – прагнення управляти своєю кармою, або подолати зло, яке домінує в реальному житті та є небезпечним для майбутнього.

Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою таких світоглядів: брахманізм, бхагаватизм, буддизм, джайнізм.

Засновники цих світоглядних систем: Будда, Капіла, Джайміні, Готама. Вони залишили після себе Сутри – короткі практичні рекомендації, що відображали сутність учення релігійно-філософських систем.

Історики релігійно-філософської думки Стародавньої Індії виділяють класичні системи – санкх’я, н’яя, йога, міманса, веданта, вайшешика; неокласичні системи – чарвака-локаята, буддизм, джайнізм.