24. Розвиток мистецтва та філософської думки в період Відродження.

Філософія Відродження середня ланка між середньовічною схоластикою і мисленням нового часу. Виникають світські, людські (для всіх людей, а не тільки для вибраних) знання. Наступала нова епоха – епоха краху феодальної системи і виникнення буржуазних суспільних відносин, які руйнували феодальну обмеженість і вимагали простору для розвитку продуктивних сил. Ці зміни були пов'язані з процесом звільнення світського життя від релігії. Першою країною, в якій почав розвиватися капіталізм була Італія.

У філософії відбувається зміна у її предметності. Поряд з вивченням природи, природних явищ, в центр вивчення ставиться людина, особистість, її творчість, гідність, свобода. Цей напрямок одержавназву гуманізм.

У філософії відроджується античний матеріалізм і стихійна діалектика; відбувається гостра критика схоластики, софістики, релігії. Найважливішою характерною рисою епохи Відродження була орієнтація на мистецтво, на індивідуальні здібності. В центрі уваги епохи Відродження – людина. На розвиток філософії цього періоду значний вплив мав МиколаКузанський. Основні риси філософії епохи Відродження: 1. Гуманізм;2. Геліоцентризм;3. Критика схоластики;4.Відродження античної діалектки;5. Пантеїзм;6. Повернення до матеріалізму.

Мистецтво цього часу було основане ідеями гуманізму, вірою в творчі сили людини, в безмежність її можливостей. В мистецтві на перший план висовуються проблеми громадянського обов'язку високих моральних якостей, образу розвинутої, сильної духом і тілом людини — героя, що зміг піднятися над рівнем повсякденності. Пошук такого ідеалу і призвів мистецтво до синтезу, узагальнення, до розкриття загальних закономірностей явищ, до виявлення її логічної взаємодії. Мистецтво Високого Ренесансу відмовляється від частковостей, незначних подробиць в ім'я узагальненого образу, в ім'я відображення гармонійного синтезу прекрасних сторін життя.

25. Політична філософія н. Макіавеллі.

Введення самого терміна "держава", в політичну науку Нового часу пов'язують саме з Н. Макіавеллі. Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Абсолютна влада швидко розбещує як правителів, так і підданих. У результаті монархія перетворюється на тиранію. Значну увагу Макіавеллі приділяв дослідженню процесу утворення монархії. Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії - адже влада, здійснювана монархом за допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату.

Необхідною умовою сильної централізованої держави, на думку Макіавеллі, повинні бути гарне законодавство, гарне військо і гарні союзники. Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всілякими засобами. Якщо державі загрожує занепад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його оточують вороги як у державі, так і зовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосовувати насилля, може уподібнюватися левові та лисиці. Такий принцип у політиці згодом отримав назву макіавеллізму.

У цілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної науки полягають у тому, що він:

1) відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом;

2) заклав основи політичної науки;

3) виступив проти феодальної роздробленості, за створення централізованої Пали;

4) увів у політичний лексикон поняття "держава" та "республіка" у сучасному їх розумінні;

5) сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".