17. Криміналістична класифікація слідів за механізмом утворення

Термін "трасологія" походить від французького trace - слід і грецького logos - учення і розуміється як учення (наука) про сліди. Вперше в 1936 році його вжив російський учений у галузі кримінально-виконавчого права М. М. Гернет, а для найменування розділу криміналістичної техніки радянський учений-криміналіст М.Л. Якимов (1938 p.). Важливе значення для формування науки про сліди мала робота Б. І. Шевченка "Научные основы современной трасологии", видана у 1947 році. Це перша робота, в якій було сформульовано основні поняття трасології: слід, утворюючий і сприймаючий об'єкти, контактні поверхні тощо.

Криміналістична трасологія - це галузь криміналістичної техніки, що вивчає теоретичні засади слідоутворення, закономірності виникнення різних видів слідів, які відбивають механізм злочину, вивчає і розробляє техніко-криміналістичні засоби, прийоми, методи збирання і дослідження слідів із метою їх використання для розкриття, розслідування і профілактики злочинів.

Отже, предмет трасології становлять закономірності відображення в слідах доказової інформації, розроблення методів і засобів їх збирання, дослідження і використання під час розслідування у справі.

Завдання криміналістичної трасології є похідними завдань науки криміналістики і криміналістичної техніки.

Загальне завдання - сприяння (надання допомоги) правоохоронним органам (органам, які ведуть боротьбу зі злочинністю) своїми рекомендаціями щодо техніко-криміналістичних прийомів, методів і засобів роботи зі слідами, використання їх та результатів дослідження для потреб кримінального судочинства. Спеціальні завдання:

1) подальше теоретичне вивчення закономірностей і механізму виникнення різних видів слідів, роботи з ними, використання їх;

2) удосконалення наявних та розроблення нових техніко-криміналістичних прийомів, методів та засобів роботи зі слідами;

3) вдосконалення прийомів розпізнавання за слідами особи і особистості злочинця (тобто уміння "читати" сліди), використання отриманої інформації для його розшуку, доказування вини та встановлення інших обставин злочину.

Залежно від характеру змін навколишнього середовища матеріальні сліди в широкому сенсі класифікують за трьома групами:

1) сліди-відображення, або сліди у вузькому розумінні (значенні);

2) сліди-предмети;

3) сліди-речовини.

Механізм слідоутворення - це результат впливу одного об'єкта (слідоутворюючого) на інший (слідосприймаючий). Повнота і точність відображення залежить від фізичних властивостей обох об'єктів (пластичності, структури слід ос приймаючого об'єкта), сили, напрямку взаємодії. Відображення в сліді зовнішньої будови завжди зворотне (протилежне), дзеркальне (також його визначають як негативне, але існує й інше розуміння негативних слідів).

Види слідів-відображень:

1) за слідоутворюючим об'єктом:

- сліди людей (антроскопія, гомеоскопія) залежно від частин тіла поділяють на сліди рук (пальців, долоні), сліди ніг (взуття, одягнених у шкарпетки, босих), сліди зубів, нігтів, носа, губ, чола, кінчика язика, вух тощо;

- сліди знарядь, інструментів, виробничих механізмів (механоскопія);

- сліди транспортних засобів (транспортна трасологія);

- сліди тварин;

2) за механізмом і умовами слідоутворення:

- статичні (точечні) сліди утворюються в момент відносного спокою об'єктів (слідоутворюючого і слід ос приймаючого); під час утворення таких слідів кожна точка слідоутворюючого об'єкта залишає своє відповідне відбиття на слідосприймаючому об'єкті;

- динамічні (лінійні) сліди утворюються під час переміщення хоча б одного об'єкта відносно іншого; тобто динамічний слід утворюється в результаті зміщення точок слідоутворюючої плоскості за плоскістю сприймаючій (утворюються траси: слід юза, слід розпилення);

- об'ємні сліди утворюються за рахунок деформації слідосприймаючого об'єкта; такі сліди виникають під час вдавлення слідоутворюючого об'єкта в більш м'яку слідосприймаючу поверхню, в результаті чого остання деформується; в такому сліді відбиваються три виміри: довжина, глибина, ширина;

- поверхневі сліди утворюються коли обидва об'єкти є приблизно однаковими за твердістю, або твердість слід ос приймаючого більша; слід має два виміри: довжину і ширину; доцільно зазначити, що для поверхневого сліду характерний є і третій вимір - глибина (висота), але вона настільки незначна, що нею нехтують; поверхневі сліди поділяють ще на два види: сліди-нашарування (потожировий слід пальця руки) і сліди-відшарування (слід руки на свіжепофарбованій поверхні);

3) залежно від місця утворення:

- локальні (слід утворюються в межах контактних поверхонь);

- периферичні (слід утворюється за межами контактних поверхонь);

4) за помітністю, за мірою сприйняття:

- видимі (зокрема, всі об'ємні сліди);

- слабковидимі (потожирові сліди рук);

- невидимі.