5. Поняття і принципи криміналістичної ідентифікації.

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifi co — ототожнюю.

Криміналістична ідентифікація — це процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.

Учення про тотожність ґрунтується на визнанні факту матеріально-фіксованого відображення індивідуальних ознак, притаманних досліджуваним об’єктам.

У теорії та практиці криміналістичної ідентифікації розрізняють дві форми відображення:

1) матеріально фіксуючу;

2) ідеальну (психофізіологічну, психічну).

Перша – це об’єктивна фіксація ознак досліджуваних об’єктів предметів на слідосприймальній поверхні, наприклад, сліди рук, ніг, зброї, транспорт них засобів, фотознімки живих осіб, трупів, ознаки речових доказів, ділянок місцевості, будівель, споруд та ін.; опис зовнішніх ознак людини (словесний портрет), розшукова таблиця за почерком, колекції та картотеки криміналі стичних обліків та інші подібні їм об’єкти.

Друга, ідеальна (психофізіологічна, психічна) форма – це реконструювання індивідом образу того чи іншого предмета (об’єкта), інформація про який зберігається у його довготривалій пам’яті. Ця форма є цілком суб’єктивною, тому суб’єктом ототожнення (особою, що здійснює ідентифікацію) може бути тільки людина, у свідомості якої зафіксована ця інформація.

Основною умовою ідентифікації є застосування методу порівняння, при якому одночасно вивчають два або кілька об’єктів з метою встановлення ознак, що їх об’єднують або розрізняють.

Порівняння здійснюється трьома способами:

1) зіставленням;

2) сполученням (лінійним суміщенням);

3) накладанням відображень.

Зіставлення – це розміщення двох порівнюваних об’єктів (чи фотозображень) поряд один з одним так, щоб можна було одночасно спостерігати їхні ознаки. Наприклад, фотознімки двох слідів пальців рук.

Сполучення – це розміщення двох порівнюваних об’єктів (фотозображень) таким чином, щоб ознаки одного об’єкта складали продовження ознак іншого. Такий спосіб часто використовують в експертній практиці для порівняння слідів ковзання, розрубу, розрізу тощо, що відображаються у вигляді трас.

Накладання – це розміщення двох порівнюваних об’єктів у контакті один з одним таким чином, щоб їх можна було спостерігати у наскрізному світлі (на просвіт). Для цього зображення об’єктів переносять на прозорий матеріал (плівку, скло) і, накладаючи один на інший, досліджують їх форму, розміри й інші ознаки. За допомогою цього способу встановлюють дописки, вставки на документах, натиск при виконанні рукописів, машинописів, досліджують відбитки печаток, штампів, поліграфічні бланки та ін.

Криміналістичний метод ідентифікації є окремим (спеціальним), бо завдання, які розв'язують за його допомогою, зводяться до встановлення тотожності конкретного об'єкта — особи, предмета, події, факту.

Методологічними засадами теорії ідентифікації є такі положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструменту пізнання:

• існує загальний взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві (якщо є наслідок, то обов'язково була причина, немає наслідку без причини, злочинів без слідів);

• усі об'єкти матеріального світу індивідуальні (згідно з Г. Гегелем, немає двох однакових речей); будь-який об'єкт, подія, явище індивідуальні й можуть бути ототожнені;

• усі об'єкти рухаються й видозмінюються, тому об'єкт залишається собою тільки певний час, що залежить від швидкості змін (час, протягом якого об'єкт залишається відносно незмінюваним і його можна ототожнювати, називається ідентифікаційним періодом. Так, ідентифікаційний період каналу ствола зброї залежить від кількості здійснених пострілів, а леза сокири — від його зносу).

Види криміналістичної ідентифікації.

1. Ідентифікація за зовнішньою формою та внутрішньою будовою об’єктів. Цю ідентифікацію проводять за встановленими й зафіксованими відображеннями та їх ознаками. Наприклад, складання портрета за зовнішніми ознака ми людини; складання цілого об’єкта із окремих частин (осколків скла, фар авто- мото- велотранспорту та ін.).

2. Індивідуальна ідентифікація. Вона передбачає встановлення тотожності за матеріально зафіксованими ознаками, що у своїй сукупності індивідуальні та притаманні лише конкретному об’єкту. Наприклад, ідентифікація сліду пальця руки чи взуття; слідів від частин вогнепальної зброї на кулях і гільзах та ін.

3. Групова ідентифікація, або встановлення групової приналежності. Най поширеніше ідентифікаційне дослідження, яке дозволяє встановити належність об’єкта до визначеного класу, роду, виду, тобто до певної спільноти чи групи однорідних об’єктів. При цьому однорідними вважають об’єкти, наділені ознаками спільного походження. Подібні дослідження проводяться часто щодо виробів масового виробництва. Наприклад, форма, розмір, конструкція та сліди на кулі свідчать про те, зі зброї якої системи (моделі) був зроблений постріл. А наступним (після групової) етапом ідентифікації є встановлення індивідуально-конкретної тотожності – провадиться індивідуальна ідентифікація зброї, якщо, зрозуміло, вона виявлена й вилучена. За відсутності зброї ідентифікація обмежиться лише встановленням групової належності, хоча сліди на кулі мали й ознаки, що дозволяють провести індивідуальне ототожнення об’єкта.

4. Ідентифікація за уявним образом. Вона здійснюється при обшуку та вилученні об’єктів пошуку, ознаки яких відомі слідчому з обставин справи; при багатьох слідчих діях, таких як пред’явлення для впізнання (людей, предметів, приміщень, місцевості, тварин та ін.), у ході яких особа, що впізнає, ототожнює об’єкт за уявним образом. Однак висновки слідчого, суду про тотожність недоказові і використовуються ними лише для прийняття певних рішень. Наприклад, переконавшись, що викликана особа є саме тим встановленим громадянином, слідчий чи суддя переходить до його допиту.

Слід також згадати і про принципи криміналістичної ідентифікації. Уперше принципи криміналістичної ідентифікації були сформульовані засновником теорії криміналістичної ідентифікації С. М. Потаповим [10, с. 66-81.], який відніс до них наступні найважливіші засади.

1. Об'єкти, що беруть участь у процесі ідентифікації, розділяються за їхньою роллю в цьому процесі на два види: ідентифіковані й ідентифікуючі. Ідентифіковані — це ті об'єкти, відносно яких ставиться і розв’язується питання про тотожність (особа, взуття, зброя і т.д.). Ідентифікуючі ж об'єкти служать засобом для рішення питання про тотожність. Це всілякі сліди, оскільки в них відображені властивості об'єктів, що ототожнюються. Коло ідентифікуючих об'єктів постійно розширюється, що обумовлено науково-технічним прогресом.

2. У кожнім випадку встановлення тотожності є важливим підрозділом ідентифікованих і ідентифікуючих об'єктів на змінювані і відносно незмінні. Ступінь відносної стійкості залежить від власної природи об'єктів і умов взаємодії з навколишнім середовищем. Відносно незмінними є об'єкти, що мають ознаки, стійкі в межах того проміжку часу, коли зустрічається необхідність у їхньому дослідженні з метою встановлення тотожності.

3. У процесі ідентифікації необхідне поєднання детального аналізу і синтезу. Вірогідність результатів будь-якої ідентифікації, у тому числі і криміналістичної, залежить від того, наскільки глибоко і детально проаналізовані властивості об'єктів ідентифікації. Детальний глибокий аналіз властивостей об'єктів можливий лише в тому випадку, якщо в процесі ідентифікації застосовується сукупність різних прийомів і методів, що дозволяє всебічно вивчити порівнювані об'єкти, перевірити ще раз і підтвердити результати одного методу іншим. Тільки в цьому випадку ідентифікація буде науковою, а її результати — достовірні. Однак ідентифікація не може бути визнана завершеною, якщо її процес обмежений лише аналізом ознак порівнюваних об'єктів. Виявлені в результаті порівняльного аналізу співпадаючі ознаки і розбіжності повинні бути співставленні й оцінені в їхній синтетичній єдності. Тому кожен ідентифікаційний процес передбачає наявність синтезуючої стадії, де дається наукова інтерпретація, тлумачення результатів аналізу.

4. Кожну порівнювану ознаку необхідно досліджувати в русі, динаміці, виявляючи причини, які могли викликати появу даної ознаки, її зміну. Необхідність дотримання даного принципу в криміналістичній ідентифікації обумовлена тим, що в процесі судового доведення тотожності ідентифікований об'єкт нерідко виступає в різних станах і проявах. Це може бути викликане тим, що з моменту утворення відображень до моменту ідентифікації пройшов більший проміжок часу або об'єкти ідентифікації мають невеликий ступінь стійкості своїх окремих властивостей. Це може бути пов'язане і з тим, що була здійснена якась навмисна зміна ознак об'єктів ідентифікації.