18. Властивості папілярних узорів та їх види.

Шкіра на долонях рук і підошвах ніг має особливу будову. Вона складається з двох шарів: верхнього — епідермісу і нижнього — дерми, тобто власне шкіри.

У верхній частині дерми розташовані сосочки (від лат. раріїїа), які утворюють ряди (лінії). Покриті епідермісом, вони є основою валиків, що називаються папілярними лініями. Останні мають три основні види узорів: дугові, петльові та завиткові, які належать до загальних ознак. Кожна папілярна лінія має певні особливості будови (розриви, роздвоєння, потовщення, крапки тощо); їх розташування і форма — окремі ознаки папілярних узорів. Поєднання загальних та окремих індивідуальних ознак становить неповторний папілярний узор, його індивідуальність.

Індивідуальність папілярних узорів — основна їх властивість. Ще однією їх властивістю є відносна незмінність. Узори на пальцях рук формуються до шести місяців внутрішньоутробного життя зародка людини і майже не змінюються до повного розкладу тканин після смерті людини. Папілярні узори на пальцях мають властивість відновлюватися, якщо ушкодження не торкається власне шкіри, тобто сосочкового шару. Ушкодження сосочкового шару залишає рубці на папілярному узорі. У похилому віці на папілярному узорі з'являються зморшки, складки, "білі лінії", побутові ушкодження, але загальна форма та окремі індивідуальні ознаки залишаються незмінними, що дає змогу ідентифікувати людину за слідами рук будь-коли.

Нарівні з папілярними лініями на долоні руки існують інші ознаки будови шкіри: флексорні лінії (лінії згинання), складки-зморшки та пори.

Флексорні лінії — це найбільші лінії згинання на поверхні долоні та між фалангами пальців.

Складки-зморшки розташовані на всій поверхні долоні. їх поява та зникнення залежать від еластичності шкіри.

Пори — воронкоподібні заглиблення на папілярних лініях — призначені для виходу вивідних протоків потових залоз, розташованих у сосочках. Сукупність виходів потових протоків, тобто пор, виключно індивідуальна й використовується для пороскопічної ідентифікації.

Сліди пальців рук залишаються на всіх предметах, яких торкається людина: пластичних (наприклад, пластилін, віск, глина, масло, розігрітий сургуч, стеарин) і сипких (наприклад, крейда, борошно, тальк, цемент).

На сипких і пластичних об'єктах залишаються об'ємні сліди пальців рук, а на твердих — поверхневі. Поверхневі сліди утворюються за рахунок сторонньої речовини, яка нашаровується на об'єкті, що сприймає їх, або зноситься з нього. Тому вони поділяються відповідно на сліди нашарування та відшарування. Якщо на слід нанесено кольорову речовину (наприклад, кров, фарбу, порошок, бруд), його називають забарвленим, а якщо речовина безколірна, то утворений слід буде невидимим (безбарвним).

Більшість слідів пальців рук безбарвні (невидимі); вони утворюються потожировою речовиною, яка виділяється на поверхню папілярних ліній. Якщо пальцем торкнутися предмета, залишається потовий (але не потожировий) слід, бо на долонях рук і підошвах ніг, на відміну від інших частин шкіри, жирових залоз немає. Жирова речовина може потрапити на долоні рук від дотику до інших частин шкіри, обличчя, шиї, волосся, які сильно змащені жировою речовиною. Якщо палець торкається предмета кілька раз, слід стає не таким насиченим. Спітнілі руки залишають насичені сліди.

Існують різні методи й засоби виявлення потожирових слідів пальців рук: на предметах, витягнутих з води; на предметах, що перебувають під впливом високої температури; на текстильних і синтетичних тканинах із дрібною структурою поверхні; на тілі людини.

Способи виявлення слідів пальців рук поділяють на дві групи: для виявлення видимих і невидимих слідів.

Видимі сліди пальців рук — це об'ємні та забарвлені поверхневі сліди. Для їх виявлення достатньо візуального спостереження при звичайному освітленні чи з кишеньковим ліхтариком для створення косо спрямованого освітлення. Виявлені сліди фотографують масштабним способом із застосуванням світлофільтрів, якщо забарвлений слід малоконтрастний. Об'ємні сліди фіксують за допомогою виготовлення зліпків, використовуючи для цього гіпс, пасту К, сієласт та інші полімерні пасти. Однак найчастіше об'ємні та забарвлені сліди необхідно вилучати разом із предметом.

Розрізняють фізичні, хімічні та радіографічний методи виявлення невидимих слідів пальців рук.

Основу фізичних методів становлять адгезія, змочування, конденсація, гальваностегія та люмінесценція.

Адгезія — це прилипання, зчеплення поверхонь різних тіл. Якщо на невидимий слід (нашарування потожирової речовини, яке певний час залишається липким) потрапляють частинки будь-якої речовини, то вони прилипають і слід стає видимим. Тому до свіжих слідів порошки прилипають добре, а внаслідок висихання потожирової речовини через деякий час можливість виявлення сліду адгезійними методами та засобами зменшується. Застосування цього методу виявлення слідів передбачає такі умови:

• невидимий слід можна виявити доти, поки потожирова речовина не висохла;

• можна використати будь-який сухий дрібний кольоровий порошок (сажу, окис цинку, порошок заліза, окис міді тощо);

• якщо слід неможливо виявити за допомогою порошку, то це не означає, що його немає. У цьому разі треба застосувати інші методи.

У фізичних методах виявлення слідів застосовують порошок відновленого воднем заліза, газову сажу, окис кобальту, окис свинцю, гаму кольорових порошків на феромагнітній основі: білі (опал, топаз), червоно-жовті (рубін, гранат) та темні (агат, сапфір, малахіт). В аерозольній упаковці застосовують немагнітні порошки: "Дактозоль" — алюмінієву пудру, "Дактозоль-С" — газову сажу, "Дактозоль-Т" — тальк, "Дактозоль-ОЦ" — окис цинку. Як замінники порошків використовують й інші речовини. Важливо, щоб вони були сухими і ретельно подрібненими. Зокрема, широко застосовують порошки рослинного походження (наприклад, подрібнену певну траву).

Змочування — це фізичне явище, яке виникає в разі контакту рідини з твердим тілом. Існують змочувані та незмочувані тіла. Наприклад, жирова речовина — незмочувана. На цьому принципі базуються методи виявлення слідів жирової речовини на папері фарбуванням у водному розчині анілінового барвника (фіолетового, синього тощо). Якщо занурити аркуш паперу в розчин барвника, то фон його зафарбується, а слід потожирової речовини залишиться білим. Цим методом виявляють сліди на чистих аркушах паперу.

Конденсація — перехід речовини з газоподібного стану в рідкий або твердий кристалічний. Це явище лежить в основі методів виявлення слідів парами йоду та вакуумного напилювання. Метод вакуумного напилювання досить складний і тому його застосовують у лабораторних умовах.

Поширенішим є метод виявлення слідів парами йоду. Для одержання парів йоду існують різні йодні трубки. Для підігрівання використовують, наприклад, термос. Перед виїздом на місце події в нього наливають гарячу воду. Для виявлення слідів у колбу термоса занурюють йодну трубку і обкурюють поверхню звичайним способом. Такий субліматор парів йоду дає змогу одержати струмінь з температурою 60 °С, необхідний для виявлення слідів рук на тканинах.

Для виявлення потожирових слідів застосовують і таку суміш: одна частина йоду на 10 частин крохмалю. Для її приготування кристалики йоду розтирають у ступці і змішують із крохмалем. На тканину порошок наносять щіточкою чи посипають. Через 7-8 хв. порошок струшують, а виявлений слід закріплюють порошком заліза, відновленого воднем. У такий спосіб виявляють сліди папілярних узорів на тканинах давністю до 3-5 днів.

Гальваностегія — нанесення на поверхню предмета частинок металу, металічних плівок методом електролітичного осадження. Якщо предмет зі слідом занурити в електролітичну ванну, уся його поверхня покриється металом, а папілярні лінії як незмочувані залишаться чистими.

Потожирові сліди можна виявити і за допомогою люмінесценції, яка спостерігається переважно в ультрафіолетовій та інфрачервоній ділянках спектра. Нині як джерела збудження люмінесценції застосовують лазери.

Суть хімічних методів виявлення невидимих потожирових слідів пальців рук полягає в тому, що хімічна речовина, яку наносять на слід, реагує з потожировою речовиною сліду. Утворюється забарвлена сполука, яка відрізняється від фону паперу чи предмета.

До хімічних засобів виявлення слідів пальців рук належить розчин азотнокислого срібла, марганцевокислого калію із сірчаною кислотою (на 100 мл3 води 1 г марганцевокислого калію, 0,2-0,3 мл сірчаної кислоти). Для виявлення слідів на склі, полімерних плівках, фаянсі, папері достатньо занурити предмет у розчин, а потім сполоснути його водою.

Досить поширені такі хімічні засоби виявлення слідів пальців рук, як розчини нінгідрину або алоксану в ацетоні. Розчин наносять на об'єкт пульверизатором або тампоном і залишають на світлі. Через 7-9 годин на об'єкті з'являється фіолетове (нінгідринове) або оранжеве (алоксанове) зображення сліду.

Хімічні розчини застосовують у лабораторних умовах для виявлення старих слідів на папері, картоні, дереві давністю до 10 років.

Суть радіографічного методу полягає в тому, що об'єкт зі слідами пальців опромінюють потоком нейтронів, унаслідок чого окремі елементи (натрій, калій, фосфор, магній тощо), які входять до складу потожирової речовини, перетворюються на радіоактивні ізотопи. Потім до об'єкта в місці розташування папілярних ліній сліду притискають фотоплівку, і вона засвічується. Якщо плівку проявити, то на прозорому фоні буде слід пальця. Цей метод застосовують тоді, коли слід нанесений на друкованому тексті, кольоровому малюнку, від впливу яких звичайним фотографуванням позбавитися майже неможливо. Крім того, радіографічний метод дає змогу виявити сліди давністю до 50 років.

У потожирових слідах пальців рук на гладких полірованих поверхнях, якісному папері та інших подібних об'єктах відбиваються пори, розташування яких на папілярних лініях суто індивідуальне. Комплекс пор можна використовувати для ідентифікації людини, бо він індивідуальний.

У пороскопічному дослідженні для ототожнення достатньо мати ділянки папілярного узору розміром 5x5 мм. При цьому важливо, щоб у сліді були чітко відображені пори. Експериментальні зразки пороскопічних слідів спеціаліст відбирає, як правило, на склі, гладких полірованих об'єктах. Пороскопічне дослідження здійснюють в експертних підрозділах.